І ось якраз під ялинкою мене чекав сюрприз. Колишнього приятеля Чвертки я зміг впізнати навіть зі спини — дуже вже фігура характерна. Це йолоп знову був вбраний не по погоді і терся в компанії першокурсників (дивно, для початківця він застарий). Нагадував при цьому заморожене курча — біла тушка, сині лапки.
Я різко змінив курс, підійшов і штурхнув його коліном нижче поясу — страх як хотілося побачити, нащо перетворилося після мого удару його обличчя. Коротун зацьковано обернувся, але як не дивно, ніяких синяків у нього не було.
— Привіт! — недобро посміхаючись, привітався я. — Як здоровлячко? Не нудить, голова не крутиться?
— Дякую, ні.
— Значить, не вагітний…
Ощаслививши його таким висновком, я, насвистуючи, пішов своєю дорогою.
Не знаю, звідки взявся цей дурень (не інакше з того самого Південного Узбережжя, куди так любить їздити Чвертка), але якщо він не заведе собі хоча би теплого шалика, то до повернення додому не доживе. З іншого боку, яке мені діло до його пневмонії? Через хвилину я вже забув про цього мороженого гнома, а от він мене, видно, запам’ятав. І вжив заходів…
На великій перерві я сидів у холі лекторію і штудіював недавно куплений у букініста раритет — працю магістра Тіранідоса «Токсикологія». Варто сказати, що останній інквізитор Інгерніки був визначним фармацевтом, і книга його читалася як довідник отруювача. Не знаю, як він умудрився зібрати такий фактографічний матеріал, але чув що вдячні сучасники розтерзали його за це голими руками. Звичайно, методи виготовлення отрут і ядів магістр не описував, але чи багато, треба, щоб приготувати витяжку з наперстянки? Я млів, перечитуючи симптоми отруєння блідою поганкою (засіб здавався майже ідеальним, шкода, що я не вмію збирати гриби), коли до мене підійшов Чвертка. Тобто, підійшов він не одразу, а хвилин п’ять з нехарактерною нервозністю нарізав навколо круги, поглядаючи в мій бік і щось бурмочучи. Він думав, чорний маг його не помічає!
— Здоров, Роне! Давно тебе не було видно.
Фактично, чотири дні. В певному сенсі — рекорд.
— Привіт. Ти той… як його…
Я з цікавістю спостерігав за Чверткою, який втратив дар мови. Не знав, що так може бути.
— Не чіпляйся більше до Сема! — випалив він нарешті.
— До кого?
— Хлопець зі мною був…
— А-а-а, цей! Ти мені краще скажи, чого він тебе потягнув до поліцейського управління? Це ж була його ідея, так? Мене, наприклад, не гребе, чим ти займаєшся вечорами.
— При чому тут це? — почав злитися Чвертка. — Мало хто де гуляв?
— Та щоб я так гуляв!
Гм, і чого це Рон лізе захищати якогось плюгавого пацана, навіть не родича? Раптом мій мозок пронизала неймовірна здогадка. Він вже не…
— Ти що, в нього закохався? — випалив я.
Чвертка розгублено блимав очима.
— Ти не думай, в цьому немає нічого ганебного. Ми живемо в цивілізованому суспільстві…
І тут лице в Рона стало таким, що будь-який чорний маг від досади би вдушився.
— Кретин!!! — випалив він, розвернувся і майже бігом попрямував до виходу з лекторію.
Він нервує, а хвороблива реакція на критику — це характерна ознака. Невже я вгадав? Ніби, ніяких таких схильностей за Чверткою раніше ніхто не помічав. Хоча, я, он, теж не надто схожий на кримінального злочинця. Та хай роблять одне з одним, що хочуть, вони ж дорослі люди! Вже залишаючи університет, я помітив Сема в компанії якихось другокурсників. Який він товариський… Коротун подивився на мене з деяким викликом, а я по-змовницьки підморгнув йому у відповідь. Здається, це налякало його до півсмерті.
На відміну від Рона, який так переймався моїм дозвіллям, мене його проблеми не хвилювали ні взагалі, ні до закінчення канікул зокрема. Я вже домовився про відпустку з Полаком (це було легко), залишилася найнеприємніша частина — ще один візит в НЗАМПІС.
Поліцейське управління напередодні свят виглядало… дивно. Хол дихав строгістю і майже космічною пусткою, при цьому на стійці чергового примостилася прикрашена блискучим дощиком ялинка-бонсай в масштабі один до ста. Від покращеного з допомогою білої магії рослини віяло сильним ароматом хвої. На начальственному поверсі нікого зі співробітників видно не було, але звідкись чітко вчувався дзвін бокалів. Цілком можливо, що в тому крилі, де знаходилися кабінети інспекторів і оперативників, ще кипіла робота, але я туди не пішов — навіщо псувати собі настрій? Вигляд зайнятих справою людей будить в мені нездорові рефлекси.