До пансіону, скрегочучи трансмісією, під’їхав автомобіль характерного смугастого забарвлення. Ну чому, як лише державна контора, так обов’язково у алхіміка руки зі сраки?! Я з щемом у серці спостерігав, як водій розкланюється з господинею, чомусь у мені міцніла впевненість, що приїхав він не до неї. Так і є! Отримавши інструкції, прибулець попрямував на веранду.
Макс потягнувся і широко позіхнув, сподіваюся, правда, мужик не встиг розгледіти подробиць.
— Доброго ранку! — водій підняв кепку.
— Доброго, — я спробував зобразити ввічливу посмішку. Це в інтернаті на мене поскаржилися чи місцеві служби виявляють пильність.
— Ми висловлюємо вам наші найглибші вибачення за вчорашнє. Ми готові були вас зустріти, але сталося якась прикра помилка! Нам дуже шкода.
Зустріти? Ах, точно, вчора на станції якісь клоуни стрибали навколо багажного вагону. Але оскільки я все-одно взяв Макса у купе, то і валізу здавати не став.
Значить, хтось із Редстона сюди подзвонив. Треба ж, як пильнують! Одно слово — «нагляд».
— Та нічого страшного, — знизав плечима я.
Він помітно розслабився.
— Містер Кларенс цікавиться, коли ви зможете зустрітися?
Я задумався: до того моменту, як михандрівський інтернат відчинять для відвідувачів, залишилося ще години дві; зайняти їх було абсолютно нíчим.
— Давайте, зараз лише документи візьму.
Він запосміхався, а я пішов до себе в кімнату, закрити зомбі і забрати папери для відрядження (може, вдасться переконати місцеве начальство проставити усі печатки оптом, щоби не ходити вдруге). Тішило, що михандрівський нагляд навіть у Свята працює з дев’ятої. Які працелюби! Чим вони взагалі можуть тут займатися?
Наступні півгодини шофер зосереджено керував вузькими, мощеними ще за інквізиції вуличками, а я морщився і намагався не прислухатися, як надривається погано відрегульований мотор. Треба буде похімічити під капотом, виключно зі співчуття — машину же просто вбивають.
Поліція в Михандрові займала акуратну одноповерхову будівлю, затиснуту між готелем і лікарнею. Зліва від дверей одна попід другою висіли три таблички: «Кримінальна поліція міста Михандрова», «Відділення НЗАМПІС міста Михандрова» і, чомусь, «Михандрівське товариство захисту тварин». Спочатку я здивувався, як вони всі там поміщаються, але коли відкрив двері, все стало зрозуміло: у крихітному офісі за єдиним письмовим столом сидів, судячи за таблички, лейтенант Рудольф Кларенс, одноосібний начальник всього-всього-всього і при цьому (тут я підозріло втупився в чиновника) ініційований білий. Фініш! Це який же геній здогадався довірити «нагляд» білому магу? Цікаво би взнати, хто в них тут працює в «очистці»…
Я закрив очі і почав рахувати до десяти, ні, краще до двадцяти. У мене було таке відчуття, що мій улюблений вчитель зумів знайти мені заняття на всі Свята.
— Отже, — абсолютно спокійно сказав я десь через хвилину, — які у нас проблеми?
А те, що в такому місці точно є проблеми, було зовсім очевидно.
— Е-е, — дезорієнтований лейтенант намагався згадати, з чого збирався почати знайомство, потім засяяв: Рудольф Кларенс!
— Томас Тангор.
Ми потисли одне одному руки, поки я боровся з відчуттям нереальності всього, що стається навколо. (Білі захопили світ, вони всюди!)
— Ви не уявляєте, які ми раді вашому прибуттю! Ми вас так чекали, так чекали, я тричі їздив у головний офіс і особисто подавав рапорти, але старший координатор Аксель так нетерпимо ставиться…
Я мужньо не застогнав:
— Давайте спочатку обговоримо справи!
Він з готовністю кивнув і втупився у мене. Помовчали.
— Так що ж конкретно у вас сталося? — Не витримав я.
— А вам хіба не пояснили?
— Будемо вважати, що я бажаю знати все з першоджерела.
— Це дуже мудро, — погодився він, пойорзав на стільці і почав, — все почалося рік тому, після скандалу: НЗАМПІС розслідував самогубство випускника михандрівського інтернату, і в ході слідства виявилося, що за останні вісім років на себе наклало руки дванадцять колишніх учнів. Всі — білі.
Голос лейтенанта зірвався від хвилювання, а мої брови нестримно поповзли догори. Самогубство білого — виключно рідкісне явище. Ну, спитися, ну збожеволіти, це у них запросто, але щоб руки на себе накладати, такого майже не буває.