Місіс Гемуль спостерігала у вікно друге пришестя чорного мага, про якого вихованці шепотілися з самого ранку. Жахливе страховисько, доброзичливо посміхаючись, допомагало братові розпорпувати згортки з подарунками (враховуючи кількість останніх, це був воістину титанічний труд). Містер Фокс напружено сопів за плечем директора, неперервно потираючи долоні і нервуючи її цим безмірно. Подія би не привертала аж стільки уваги, якби Лучіано прийшов на хвилюючу зустріч сам, але білий з Краухарда (словосполучення саме по собі вже не поміщається в голові) привів з собою друга.
— Петрос не готовий спілкуватися з чужими! — пошепки обурювався містер Фокс на вухо начальниці. — Ви ж знаєте, який він чутливий!!
Худий, хворобливий хлопчик вважався далеким родичем завуча і предметом його постійної турботи.
Місіс Гемуль була схильна не погодитися з колегою: з надприродною проникливістю, за якісь п’ятнадцять хвилин, чорний встиг втертися в довіру до дитини, всучивши йому пакетик цукерок і велику скляну кульку з новорічним єдинорогом. Красивий предмет, переливаючись усіма веселковими барвами, повністю заполонив увагу малюка. Всівшись прямо на доріжку, Петрос захоплено милувався бігом ілюзорного коника, жменями, не дивлячись, черпав в пакеті цукерки і відправляв їх до рота. Але ж донині хворобливо-сором’язливий хлопчик ніколи нічого не брав у незнайомих людей! Якби все це ставалося не на території інтернату, місіс Гемуль перша б кинулася рятувати дитину від аморальних зазіхань.
Лучіано несподівано виявив, що в розпакованому вигляді подарунки займають вдвічі більше місця, і процес пішов у зворотному напрямку.
Можливо, якби ситуація в інтернаті не була такою тривожною, місіс Гемуль і пішла б назустріч побажанням завуча (щось несе загрозу? Геть його!), але школа в Михандрові була хвора, і знайти правильні ліки не змогли найкращі емпати. Що казати, якщо сама директор, вирушаючи сюди на роботу, залишила своїх дітей (двох гарнесеньких близнюків) в Артромі. Поки батьки вірять Раді Опікунів, але якщо тривожні ознаки, помічені комісією, не будуть усунені за рік, влада закриє інтернат — ніхто не захоче відповідати за можливу загибель вихованців — і найстаріший учбовий заклад Округа перестане існувати. Залишилося менше шести місяців.
Але чому?! Во ім’я Сили, що вони роблять не так? Інтуїція практикуючого мага (і мага не слабкого) підказувала місіс Гемуль, що розгадка ближче, ніж можна подумати, і що цей дивний чорний може бути важливим її складником. Він возився з дітьми уже півгодини, і збоку складалося враження, що безперервна балаканина малюків йому навіть подобається. Так ненормально! Жодного різкого слова, жодного агресивного жесту. Індиферентний, як кішка.
Петрос хоче уваги, хапає брудною ручкою за рукав світлого піджака… Ось, зараз!.. Ні — нахилився, слухає, з серйозним виразом відповідає, ненав’язливо звертаючись до обох хлопчиків, З’єднує їх розмовою і залишає обговорювати сказане між собою. Тонкий хід! Бурхливо жестикулюючи, Петрос випадково кидає кульку, ох!.. Скляний предмет без всякої шкоди для себе стрибає доріжкою — захисна магія. Завбачливо… Від такого рівня контролю за ситуацію ставало якось не по собі.
Місіс Гемуль вирішила остаточно:
— Ви помиляєтеся містере Фокс! — Помітивши зміну в її настрої, завуч трохи напружився, — я вважаю візит містера Тангора найбільшою удачею цього року. Можливо, він — остання можливість оздоровити ситуацію в школі. Ми перепробували уже все, і лише до чорних за допомогою не зверталися. Якщо у вас є інша думка, потрудіться тримати цю іншу думку при собі, або апелюйте одразу до Ради Опікунів. Поки я тут директор, містер Тангор буде мати змогу вільно відвідувати інтернат і спілкуватися з будь-ким з наших вихованців.
— Петросові не потрібне втручання грубого, егоїстичного…
— Петрос серйозно відстає в розвитку, навіть з поправкою на пробудження Джерела. Погодьтеся, коли період первинної фрагментації свідомості затягується до десяти років, це уже привід для тривоги! Лучіано — єдиний, з ким Петрос міг регулярно спілкуватися, а його брат — перший чужий, в присутності кого він не ховається в черепашку, як наляканий слимак. Раджу це поцінувати.