Їх треба було чимось відволікти, поки вони мене геть не заїздили.
Проблема в тому, що інших джерел сильних вражень поблизу не спостерігалося — створювати одне одному проблеми білі не вміють. Інтернат нагадував іграшковий будиночок, в якому благодобрі ляльки-вчителі говорять про високе з ляльками трохи молодшими, а пацанятам хотілося біситися і бігати, Джерело-Джерелом, а людську природу ще ніхто не відмінив. І тут я, з характерною для мене геніальністю, знайшов вихід — нам слід було вирушити у похід, піший, бажано, з ночівлею. Таким чином, діти будуть зайняті рухом, а мені вдасться зробити вигляд, що я хоч зрідка думаю про роботу. Вирішили! Залишилося тільки відпроситися у місцевого начальства.
Місіс Гемуль з цікавістю спостерігала, як група молодшокласників (майже всі ті, хто залишився на канікули в інтернаті) пересувається під захистом зеленої огорожі (вони думали, що їх там не видно), а прямо через траву, наплювавши на зручні стежки, крокує чорний маг, безпардонний, як і прийнято серед людей його натури. Проходячи попри дітей, що збуджено шелестіли гілками, він плеснув у долоні, і налякана дрібнота з вереском і сміхом висипала з кущів. Проте, далеко втікати вони не стали.
Це було нова розвага молодшокласників — «дивитися мага». Іграшки і книжки було забуто, попередні ігри закинуто, варто було знайомій, з руками в кишенях, фігурі з’явитися на обрії, як дітей ніби вітром здувало — всі висипали в парк, ховалися по кущах і підглядали за невинними розвагами братів з Краухарда. Не всякий білий спокійно витримав би настільки прискіпливу увагу, а чорному все було глибоко фіолетово. Він ставився до них так, як ставиться селянка до набридливих курчат, а тим, здавалося, таке ставлення ПОДОБАЄТЬСЯ.
І це — їх діти! Чарівні, чемні малюки!!
В інших обставинах це було би смішно, але зараз лише посилювало тривогу: діти (особливо — діти з Джерелом) відчувають, коли щось іде не так. Десь в глибині душі вони, як і сама місіс Гемуль бачили в цій людині свою надію. Їм було душно тут, ось і вони і тягнулися до нього, як до відкритої квартирки. Більш старші вже звикли і стали глухими до внутрішнього голосу. А значить безпомічними перед незрозумілою загрозою, тепер місіс Гемуль бачила це зовсім чітко. Вона все ближчою була до думки про те, щоби закрити інтернат прямо зараз, посередині навчального року, благо, половина учнів роз’їхалися додому.
Чорний бігом піднявся сходами адміністративного корпусу. А у викладацькій зараз лише містер Фокс, чи зуміють вони домовитися? Але втрутитися негайно означало б поранити гідність літнього завуча, тому місяць Гемуль терпеливо почекала хвилин десять і лише потім пішла слідом.
Краухардця вона застала на виході з кабінету. Виглядав він цілком задоволеним собою, на лиці — сердечна посмішка, а очі нахабні-нахабні. Як може людина з такими очима добиватися довіри у дітей? Місіс Гемуль відчула себе маленькою пташкою, до якої придивляється зухвалий дворовий кіт.
— Добрий день! — муркнуло нахабне страховисько.
— Добрий день! — перелякано цвірінькнула вона.
Пішов. Треба ж, так, одним поглядом, вивести з себе поважного педагога!
Містер Фокс переносив зустрічі з чорним набагато краще, ніж вона, і тільки виглядав трохи замисленішим, ніж звичайно.
— Я зустріла в коридорі містера Тангора… — невизначено почала директор, намагаючись вгамувати серцебиття.
— Угу. Він хоче піти з дітьми в похід. За територію школи.
— І?..
— Я запропонував взяти намет і дитячі рюкзаки, все-одно вони лежать без діла.
— Мудро.
Невже завуч вирішив занедбати ворожнечу, яка почалася між ним і чорним?
— Петрос помітно пожвавішав, — несподівано повідомив містер Фокс. Здавалося, йому нелегко давалося визнання очевидного, не дивно, якщо врахувати, хто став причиною. — Ви знаєте, вчора він мені поклав у шухляду жабу.
— О?
— Так, — завуч безпомічно посміхнувся, — я, звичайно ж, пояснив йому, що це жорстоко по відношенню до тварини, і ми разом віднесли її в парк. Він сказав, що любить мене, — місіс Гемуль помітила, що на очах чоловіка виступили сльози, — і був такий щасливий.
Директор підійшла до колеги і обережно торкнулася його плеча. У кожного вчителя настає момент, коли його учень «іде геть»: починає жити своїм життям, проявляти інтереси, про які ти навіть не міг допустити. Іноді це важко прийняти.