— Темніє, — слабо заперечив лейтенант
— Пофіг! В темряві почуття лише загострюються.
Ми розділилися і пішли спіраллю, поступово розширюючи діаметр. Макс також помагав, але на його чуття я не розраховав і був зовсім правий — незвичайне знайшов Кларенс, не за магічним фоном, а з абсолютно ідіотської причини — йому не сподобалася чагарі.
— Містере Тангор!
Я спробував запам’ятати місце на якому зупинився, плюнув і пішов на поклик.
— Ну?
— Вам не здається, що вони якісь… неправильні?
«Неправильною» була купа вічнозеленого чагарника з шипами такого розміру, що мені від самого їх вигляду ставало недобре.
— І що не так?
— Занадто рівні. Густі.
І справді — кущі тут більше нагадували стрижений живопліт, вид для мого ока якраз звичний, але в природі це зовсім не характерне явище. Я обережно розсунув руками гілля.
— Ну що, ліземо?
Білий з ваганням гледів на колючу перешкоду.
— Ти краще валізу візьми, а то повертатися доведеться.
Ех, ось де мені б знадобився буковий ціпок, залишений у відділку. Все ж бойові маги давнини зналися на своїй роботі. Сказати, що ми подряпалися — нічого не сказати, один шип пропоров мені руку мало не до кістки, словом, до того мерзотника, який це влаштував, я тепер відчував щиру і нерозбавлену ненависть. Дайте мені тільки до нього добратися — покалічу!
За густою стіною шипастих гілляк, чагарник різко зійшло на ніц, оголивши майже пустий простір діаметром коло чотирьох метрів, без жодного натяку на рослинність. Відчуття магії посилилося, я присів, розглядаючи ґрунт.
Можна би подумати, що така не вражаюча потужністю штука, як проведена крейдою риска, мала би зникнути без сліду після першої ж зливи. Можливо, зі звичайною крейдою так і стається, але якщо лініями Знаку пройшла Сила, то остаточний ефект виходить сильнішим, ніж від серйозної ватри — на тому місці дуже довго нічого не буде рости. Навіть якщо хтось покладе поверх відпрацьованої пентаграми попередньо знятий дерен, це нічого не поміняє — трава зав’яне, розсиплеться дрібним пилом або буде сильно пригнічена. І на знайденому місці теж вона висохла, але не рівномірно, а фігурно, кругами і трикутниками. За допомогою складаного ножика мені вдалося відшукати на землі сліди крейди. Я піднявся, оглядаючи заледве видимий на траві малюнок.
Чудово! Нема значення, чи зв’язана це пентаграма саме зі зникненням людей, чи нею тут на погоду ворожили — у нас на руках сліди ритуалу, труп, а наступним номером програми тепер повинні йти бойові маги.
— Протокол пиши! Наказав я Кларенсові, хижо посміхаючись.
Бідний лейтенант, сам уже більше схожий на ґуля, почав діставати з валізи необхідні інструменти.
Коли верталися до міста, я кермував сам — білий все ще був не зовсім притомний. Візничий з мене, звичайно, ще той, але коняка сама рвалася до стійла, лиш притримуй.
— Зараз викликаєте Альфреда, плювати, що ніч, даєте йому матеріали в запечатаному конверті і відправляєте кур’єром. Четверта ступінь нагальності. Супровідний лист я придумаю так, щоб було якнайстрашніше. Нікуди вони не дінуться, примчать сюди одразу!
— А що потім?
— Потім вони шукатимуть наступні вісім трупів, але вже без Макса, це в них займе не менше місяця. За цей час потрібно буде підняти шум, знайти якогось журналіста серед відпочиваючих чи батьків вихованців інтернату, пропхати в пресу статтю, так щоби на кожному рядку «Чудесник» було написано (я маю на увазі — статтю в регіональну пресу). Писаки до цього слова не байдужі! Треба представити все так, щоби необхідність спіймати злочинця стала особистим викликом для ваших вояків, але при цьому впіймати вони його не могли. І хай експерти оцінюють, як довго протримається створений ще там ефект. Якщо повезе, то одну зі своїх посад ви втратите.
— Я не проти.
— А якщо не повезе, доведеться наймати приватного мага. Недешево, але залишати місто без прикриття чорного не можна — це не той випадок, коли можна розраховувати лише на удачу.
Глава 32
На наступний день я розслабився і без мук совісті проспав до одинадцятої години. Маю право! Послали мене, розумієш, замість відпустки у відрядження, працюю їм без вихідних, горю на роботі. Добре що господиня в пансіонаті попалася розуміюча: якби вчора, після трьох годин вичісування зомбі, я б не зміг прийняти ванну (це о другій ночі було), то весь Михандрів горів би синім полум’ям з малиновими іскрами. Нервові зриви бувають не лише у білих!
Заглянувши для форми в інтернат, я виявив, що моя диверсія дала несподівані плоди: замість того, щоб гратися в першопроходців і будувати курені, дітки захоплено лаялися. У виконанні білих це виглядало комічно: всі стояли і говорили одночасно, швидко-швидко, при цьому якось ще і вникаючи у відповіді інших. Я підійшов послухати, що ж їх так пробрало…