— А при чому тут нежить? Нежиті ідуть лісом. Відповідати ти будеш за Чудесника, а не за них.
— Хамиш?
— Ага!
Робочий стіл Кларенса, за який Клеймор заліз абсолютно добровільно, тепер заважав старшині просто підійти і взяти в мене за барки. Крім того, я сидів так, що всі троє чистильників були у мене перед очима, а поряд — двері. Дуже невигідно для них починати конфлікт, тим не менше, старшина спробував. Він встав (я також), з викликом втупився в мене і отримав у відповідь точно такий самий відвертий погляд (на зріст ми були однаковими, це сильно спрощувало ситуацію).
Подальше мало сенс лише для чорних: вирішувалося питання, чия воля — первинна, хто готовий доставити супернику більше проблем і піти до кінця. Власне кажучи, більшість чорних цікавиться лише цим, а не всякими дурницями типу закону чи обов’язку. Старшина побачив у відділку білого і вирішив, що може забити і втекти, не турбуючись про наслідки. Але тепер Михандрів був МОЇМ містом, а за своє чорний всякого порве на шматки і розвісить ті шматки сушитися. Горчак неспокійно йорзав, та я був впевнений, що зможу пробудити Джерело швидше, ніж він! І не кажіть мені про самовпевненість! Цей козел нічого страшнішого Проплішини не бачив, а я трьох ґоулів завалив, це — круто! Ще і зомбі на них нацькую. Живими в землю закопаю, хто приїде слідом, буде вже одинадцять трупів шукати.
І Клеймор піддався. Сперечатися за право власності він не хотів (багато мороки), але і відступати на очах у підлеглих йому було не з руки — це погано відбивається на дисципліні. Все вказувало на те, що старшина шукає вихід з конфлікту — поза, мова тіла — одне плече трохи вперед, ніби приймає удар, очей не відводить, але дивиться скоса і голову тримає низько. Ну і пес з ним! Я прикрив повіки, обриваючи протистояння, чим Клеймор негайно скористався:
— Е-е, малий, не кип’ятись! Негідника ми знайдемо, околиці зачистимо, а далі — як начальство накаже. Ми — люди служиві.
Я кивнув, приймаючи нові умови. Старшина категорично правий — ніякої причини іти проти наказу у них нема. Значить, будемо працювати далі, у мене маса цікавих ідей на цей предмет.
«Чистильники» вервечкою потягнулися у бік виходу, сторожко поглядаючи на мене. Я знову ткнув Кларенса пальцем. Тільки би він зараз не почав вибачатися! Всю диспозицію зруйнує — поки вони відчувають себе на чужій території, у них не з’явиться спокуси халтурити.
— Цить, сядь на місце, — прошепотів я лейтенанту, як тільки за Риспином закрилися двері.
Ми посиділи пару хвилин, поки я гадав, чи наважиться Горчак підслуховувати. Визирнути, чи що? Мій досвід спілкування з подібними до мене ще ні разу не доходив до цеї стадії (конфлікт з Саталом я просто злив).
Першим не витримав лейтенант:
Це просто ганьба! Я такий обурений!
— Що? — не зрозумів я.
— Ось це все!
— Хотіли, щоб ти написав відмову від претензій? — здогадався я.
— Саме так!
Приїжджі образили бідного Кларенса в його кращих почуттях.
— Слухай, Руді, а у тебе взагалі знайомі серед чорних хоч колись були? — Він невизначено повів рукою. — Зрозуміло. Запам’ятай а краще, запиши: найперше, що робить чорний маг, котрому доручили якусь роботу — намагається її позбутися. Залякувати або звертатися до його почуття обов’язку сенсу нема, а от пояснити можливі наслідки — необхідно, при цьому, фокусуючись саме на особистій відповідальності.
Лейтенант невпевнено насупився. Наївне дитя!
— Ти на мене не дивися, я серед білих виріс, Вважай, каліка. Справжній чорний повинен поводитися саме так, як ці. Сам суди: навіщо їм вирішувати проблеми, створені не ними?
— Але… Що ж тепер робити?
— Те, що ми і планували, тільки тепер ти знаєш, чому. Наша ціль, як і раніше, — ваш головний координатор, так що шукай вихід на журналістів, он, директрису інтернатську потруси — вона на вигляд баба непроста. А на цих чуваків забий — поки вони знатимуть, що за ними слідкують, робитимуть все в кращому виді. І навіть не подумай з ними загравати — тут же сядуть на шию.
Бідний Кларенс розгублено кліпав, намагаючись вивернути мозок так, щоби зрозуміти мою логіку. Думаю, білому це просто недоступно, хоча… Емпати якось з цим дають собі ради.
— Вмерти і не жити, — нарешті, підсумував він. Я ж на курсах вчився, навіть практикум якийсь у нас був. Нічого спільного з реальністю.
— Теорія без практики мертва! Працюй, давай.
Смугаста поліцейська стрічка вихоплювала з одноманітного ландшафту великий прямокутник, трава всередині була чи то коротко викошена, чи то просто вигоріла під корінь, хто тепер скаже? В густих чагарях пробили широкий зручний прохід. Троє бойових магів займалися кожен своєю справою.