Прийшов Кларенс:
— Дзвонила місіс Гемуль, — відрапортував лейтенант, — і дуже просила вас прийти в інтернат. Їй здалося, що сьогодні зранку в школі хтось ворожив, і чомусь це її сильно непокоїть.
Я мало гайковим ключем в нього не жбурнув. У мене може бути особисте життя чи ні?!! Хто у нас в цьому місті поліцейський? Хто начальник НЗАМПІС? В місті пасеться цілий підрозділ бойових магів, а на допомогу кличуть бідного студента у відрядженні, у якого замість печаті чарівника — номерний жетон. Совість є чи ні?
Але в інтернаті Лючик.
Я зітхнув і пішов відмивати руки від шміру. Піду скажу директрисі усе, що про неї думаю. Вона таких слів не знає, які я їй скажу! Вчора дзвонив, так вона мене вмовляла ще не приходити, натякала, що не хоче провокувати Фокса, а сьогодні її приятелем, значить, все добре. Якраз, коли я зайнявся ділом, він раптом дозрів! Ненавиджу!!!
Мій самоконтроль і все, на нього подібне, вичерпалися до дна. О, як я розумів координатора Акселя, який не хотів посилати сюди своїх людей — Клеймор сотоваріщі після такого відрядження його лінчують. А Сатал з мене, коли я повернуся, ще і ржати почне, типу, «як відпочивалося»! Ну, скажімо, проблему з Саталом я готовий був вирішити години за три — тут у сквері такі цікаві травички водяться, магістр Тіранідос від заздрощів би вдавився. Повний гербарій з «Токсикології», однозначно. Не заперечую, молочна вдовичка гарно цвіте і прекрасно виглядає в рабатках, але, як на мене, садівникові варто було краще думати, перше ніж щось таке садити. Діти ж навколо! Я насушив собі уже пів-валізи всяких цікавих корінців і думка про те, як здивується Сатал, коли взнає, від чого він помер, повернула мене хороший настрій.
Так от, коли говорять про інтуїцію практикуючих магів — нічому не вірте. Моє око зачепилося за вузький листочок з характерним бархатним відливом лише тому, що я весь час шукав тут щось подібне. Не вірячи своєму щастю, я схопив знахідку і почав оглядатися в пошуках решти рослини. Але ні, нічого схожого на газоні не росло, а жалюгідної порції на півграма мені ні на що би не вистачило. Цікаво, а куди садівники несуть стрижену траву? Доріжка, на якій я знайшов свій скарб, вела не в парк і не в оранжерею, а до задніх дверей кухні, де уже метушилися кухарі — скоро мав бути обід. Ніякої невиразної тривоги в душі не було, просто, в думках одночасно виникли ці три поняття їжа-трава-отрута, я покрутив у руках листочок і хотів було іти далі, але почуття обов’язку таки перемогло. Можливо, це все дурниця, але тип, який убив дев’ятьох, на моє глибоке переконання, все ще в інтернаті, а поняття «здоровий ґлузд» до Чудесників можна застосовувати лише вельми умовно…
Натиснувши в кишені «манок» (не спати, козли, не спати!) я з діловим виразом увірвався в двері кухні, ігноруючи розгублені погляди і здивовані обличчя, мій погляд сканував столи і відшукав-таки на них залишки нарізаної зелені. Ось…!
— Де все інше? — тупо поцікавився я (може, ще насушити встигну).
Шеф-кухар почав набирати в груди повітря для обуреної відповіді, але ступор закінчився, я висмикнув з кишені своє тимчасове посвідчення і тицьнув йому під ніс:
— Бойова операція НЗАМПІС. Ця трава отруйна. Куди її поділи?
Злякані погляди змістилися в бік величезного баняка з супом.
Я кинув в баняк хроматичне прокляття, яке забарвило вміст в загрозливо-червоний колір (не шкідливо, але вражає).
— Хто приніс сюди цю погань? Ім’я!
Вони не знали, просто, не могли згадати і з жахом це усвідомлювали. Типовий ефект маскуючого закляття.
— На все, що є на кухні (все, чуєте?), накладається арешт. Сподіваюся, ніхто не брав нічого цього в рот? Воно смертельно отруйне.
Дебела повариха сильно зблідла і схопилася за груди.
— Промивати шлунок, негайно! І моліться, щоби воно не встигло засвоїтися.
Я дочекався, поки усі повари залишать кухню і зав’язав ручки дверей найпершим шнурком, який попався мені під руку, для надійності.
— Що стається?
Директриса. Я сунув їй під носа проклятий листочок, вона насупилася, намагаючись його розпізнати. Видно, не надто знається в ядах!
— Це — опаловий жовтець. Хтось підсунув його на кухню і зробив так, що рослина попала в суп.
Вона все ще не розуміла.
— Ви про зілля Червоного Короля чули? Опаловий жовтець — основний компонент, поки сирий — зовсім безпечний, але після термообробки перетворюється на страшну отруту, протиотрут не існує.