До речі, за культивування цього зілля без ліцензії — три роки в’язниці.
Місіс Гемуль зблідла:
— Але хто міг…
— Поки не знаю, але є у мене на приміті один тип, якому доведеться дещо пояснити. Ідемо!
Група швидкого реагування все ще реагувала. Я мав підозру, що міські маги пішли до Кларенса за машиною (тою самою, яку ми з Альфредом розібрали) і тепер, замість їхати, влаштовують концерт. Бідні мешканці Михандрова!
— Але хто міг… — гнула своє місіс Гемнуль.
Білі погано переносять стреси і довго реагують на загрози, тому що намагаються ЗРОЗУМІТИ, а чорним цього не треба, вони просто б’ють в рило.
— Зараз в інтернаті присутній лише один співробітник, який служить тут більше десяти років. Я не стверджую, що він винен, я наполягаю, що він повинен дати пояснення.
В очах директриси з’явилося розуміння.
Через п’ять хвилин ми вже стояли перед кабінетом завуча. Я постукав, подьоргав ручку — зачинено.
— Напевне, він кудись пішов, — допустила місіс Гемуль.
Я зазирнув у замкову шпарину — зсередини там стирчав ключ. Пішов він, ще чого!
— А ну, відійдіть! — в такому ділі головне — не питатися дозволу.
Від удару ногою винесло замок з частиною одвірка (це не я такий сильний, це прокляття таке хороше), і ми змогли зайти. Досить велике приміщення, два столи, книжкові полиці, стільці і диванчик, затишно і скромно, зовсім не схоже на кабінет нашого декана чи того ж Сатала. На потертому килимі лежав абсолютно мертвий містер Фокс (лицем догори) і невідомої кондиції Петрик (лицем донизу). От і побалакали.
— Господи! — місіс Гемуль першим ділом кинулася до дитини. — Маленький, що з тобою?!
Дихає — вже добре. Поки вона голосила (при цьому професійно мацаючи пульс і перевіряючи зіниці) я гарячково оглядав кімнату на предмет причини смерті. Ніяких закривавлених ножів, пустих бокалів або стікаючих димом курильниць видно не було, але щось же прикінчило здорового мужика і майже убило хлопчика! Під ногою захрустіли чорні уламки — мій відвертаючий амулет — здогадка вдарила блискавкою.
— Це магія! На ньому якесь закляття, знайдіть його!
Місіс Гемуль обурено потрясла головою:
— Фокс був білим магом!..
«Був» — це дуже точно сказано.
— Пофіг!!! Шукайте або пустіть мене.
— Ви помиляєтеся, — крізь сльози бурмотіла вона, але брошка на светрі уже почала світитися, — ви глибоко неправі. Ви просто не уявляєте, наскільки помилкова ваша думка про білу магію…
У двері, ні, не увірвався (це було би непрофесійно), а обережно заглянув старшина Клеймор. Переконавшись, що прямо зараз ні з ким воювати не треба, він зайшов, трохи посунувши мене. Кивнув на Фокса:
— Це ти його?
— Ні, він сам. Кухню бачив?
Він буркнув:
— Це не кухня, а мрія некроманта — цілу дивізію не той світ можна відправити. Доведеться все викидати, ще і настил підлоги міняти. Головний підозрюваний, як я розумію, здох?
— Ну і пес з ним! — мені було глибоко плювати на звітність артромського округу.
— Десь я цю пику вже бачив, — задумливо зауважив чистильник, — правда, не в такому ракурсі.
Я знизав плечима — десь же Фокс відтреновував свою майстерність — і спробував вийти з кімнати.
— О сьомій чекаю тебе у відділку, — наздогнали мене слова старшини.
Я мовчки кивнув і пішов шукати Лючика.
Сквер перед головним входом був загромаджений переляканими білими, вихователі намагалися заспокоїти учнів, персонал і куховари шепотілися, скупчившись біля фонтанчика, а Горчак з похмурим виразом обличчя все це охороняв. Лючик сидів поряд на лавиці з дуже серйозним виглядом, і було ясно, що він тут не просто так.
Побачивши мене, люди захвилювалися.
— Стояти! — гаркнув Горчак.
— Він каже: залишайтеся, будь-ласка, на своїх місцях задля вашої особистої безпеки, — переклав братик.
А, так він до чистильника в ролі товмача причепився! Горчак приречено зиркнув на мене, я посміхнувся йому без дрібки співчуття.
У мене до Лючика були справи.
— Слухай, а обіду-то не буде. Пішли, перехопимо чогось у місті.
— А Петрик?
Я вчасно зметикував, що знати подробиці діткам не обов’язково:
— Все буде добре, з ним зараз місіс Гемуль.
Білі зусібіч тягнули шиї і прислухувалися, хтось не витримав:
— Що трапилося, що стається?
Я дипломатично прокашлявся:
— Не можу порушувати таємницю слідства. З усіма питаннями вам краще звертатися до старшини Клеймора, він тут босс. Я певний, він не відмовиться провести прес-конференцію. — Та в нього від самої лише думки про це мізки розклинить, ги! — Від себе скажу лише, що небезпеку ліквідовано, але інтернат чекають зміни.