— У нас тут вже цілий рік «зміни», — пробурмотів хтось із учителів.
— Ви помиляєтеся, з моменту роботи комісії у вас НІЧОГО не мінялося, а ось тепер — зміниться і, думаю, на краще.
Ось так. Якщо у них є клепка, то вони зрозуміють натяк, а якщо нема, то краще їм і далі ні про що не здогадуватися.
Лючик зі мною не пішов (маленький викаблучник!), вирішив залишитися зі своїми і підтримувати їх морально. Я переконався, що до чистильників дійшла проста ідея «це — мій брат», після чого зробив вигляд, що я виснажений битвою воїн і драпонув звідти нафіг. Не можу більше на них дивитися не-мо-жу! Повернувся в гараж і до вечора крутив гайки на знаменитому михандрівському автомобілі. Був щасливий, як кіт від валер’янки, і запізнився на зустріч з Клеймором на півгодини.
На момент мого приходу атмосфера в михандрівському відділку НЗАМПІС досягла критично небезпечного градуса, лейтенанта Кларенса в межах видимості не було: чи то втік, чи то пішов працювати з населенням (сутінки надворі, ось так уб’ють і тихо скинуть в воду).
— Значить, прес-конференція? — замість привітання рикнув старшина.
Надійшла моя черга ставати боком і дивитися скоса — не битися же з ним через дрібниці!
— Я не хотів діяти без відома старшого за званням.
Він подумав і вирішив пробачити:
— Судячи за відбитком аури, той жмур — його робота, — великодушно повідомив старшина, — і чому кристали пишуть лише з чорних магів!
Надто вже він веселий, значить, вони все ж придумали спосіб вшитися звідси.
— Несправедливо, — погодився я.
— За що і вип’ємо!
З-під столу з’явилися бутлі з тільки що купленим пивом і пакетик з любовно запакованою закускою, а мій звіт про події плавно переріс у п’янку з нагоди вдалого закінчення справи. Я вперше сидів за столом в компанії бойових магів, але своєї лихої репутації вони не справдили. Нормальні мужики, нічим не гірші, ніж Чвертка! Ми хильнули, заспівали пару пісень армійського репертуару, Риспин розповів кілька свіжих анекдотів, у Горчака почало косити око, пиво закінчилося, і ми мирно розійшлися, вони — у свій готель, я — в пансіон мадам Паркер. Наївний старшина міг спати без задніх ніг, а мені завтра вставати вдосвіта — карколомна інтрига, закручена мною з прицілом на їхнього координатора, входила в завершальну стадію.
Шифрована телеграма на ім’я Сатала прийшла буквально в останній момент — старший координатор збирався їхати у столицю, цілий ранок нервував і лаявся. Щадячи нерви співробітників, капітан Бер особисто відніс депешу шефові — текст на пів листка, знаки відправник не економив. По мірі того, як координатор читав, обличчя його світліло, а на губах з’являлася самовпевнена посмішка.
— Ну от, інша справа! В Михандрові ліквідований жрець, який приносив у жертву людей. Його упізнали за центральною картотекою: Сигізмунд Саларіс, Чудесник, розшукується п’ятнадцять років.
Капітан задихнувся:
— Той самий? Духовник Нінтарка?
— Угу, — Сатал великодушно дозволив підлеглому ознайомитися з шифровкою. — До речі, ваш Ларкес клявся, що бачив його мертвим.
— Чого це — наш? — образився Паровоз.
— Він же тут весь цей час сидів, бездарний паразит, запустив справи до неможливості! — чорний спохмурнів. — А скажуть, що Чудесника упіймав Аксель.
— Нічого, — втішив начальника Паровоз, — ви он цілих двох Чудесників упіймали.
— Так, але ніхто не вірить, що вони — Чудесники, — резонно заперечив Сатал. — Хоча, я впевнений, що центр їхніх інтересів і досі не Полісант. Якщо так, то знищення живої легенди культу примусить їх активізуватися, — старший координатор задоволено потер руки, — тепер вони підуть сюди косяком!
Паровоз уявив собі косяк Чистильників, які йдуть на Редстон щільним клином, і здригнувся. Нафіг, нафіг!
Глава 35
Ці заплутані свята, нарешті, майже скінчилися, підійшов до кінця і термін мого злощасного відрядження. Можна було б затриматися на пару днів (не з’їдять же мене за це!), але тоді мені довелося би бути присутнім на похоронах Фокса. Це була ідея місіс Гемуль — небіжчик-завуч не повинен був залишитися в пам’яті дітей темною плямою.
— Як би там не було, він був для них педагогом, вони багато від нього навчилися. Дитині не скажеш: «Це — пам’ятай, а це — не пам’ятай.» Діти самі повинні зрозуміти неоднозначність його особи, розмежувати в голові добро і зло. Я знаю, ви бачите в цьому зайву благодушність, але смерть закриває всі рахунки, а прощення потрібно їм самим, просто для того, щоби жити далі.