І тиша закінчилася, пекло її візьми.
Ранок (сьома ранку!), неділя (вихідний!), холодно, накрапає дощ. На тричі переораних дюнах невеликого острова (а де ще може знаходитися полігон для бойових магів) стоїть п’ятеро новобранців-чистильників і капрал-інструктор з такою пикою, що просто «мамо, де мої капці!».
З яких це пір я — новобранець? А з яких пір це хоч когось цікавить? Заняття йдуть з сьомої до одинадцятої (чотири години!), значить, чотири вихідних на місяць у мене будуть гарантовано зайняті. І це якщо мені вдасться виявити твердість і не дати Саталу записати мене на повний курс.
— Бійці! — голос у інструктора був такий, що в будь-якій точці острова було чути без всякої підсилюючої магії. — Молода опора Інгерніки!!! Сьогодні ви вступаєте на тернисту путь! Суворі випробування чекають вас на цій путі. Деякі загинуть!! Але не осоромлять честь бойового мага!!!
Окриляючий початок…
Я слухав і намагався зрозуміти, чому — неділя? Невже капралові так подобається його робота? Потім до мене дійшло, що у всі інші дні тут, скорше за все, ганяють кадрових чистильників, для відновлення і закріплення навиків, а бойовий маг на зарплатні нізащо не вийде на роботу у свій вихідний. Якщо новачків законопачують на ранок неділі, значить, у Сатала серйозні наміри щодо приведення своїх підлеглих в найкращу форму. І мене, відповідно, теж…
— Тангор!!! — гаркнув капрал таким голосом, від якого буди-який білий на все життя залишився би заїкою. — Ти чим зайнятий?!
— Я слухаю, сер, — з готовністю відрапортував я, відчуваючи гостре дежавю.
— Тоді відповідайте, сер Мудрагель, — він втупив у мене товстий як сарделька палець (схопить за плече — уб’ю!), — найперші дії при зіткненні з потойбічним феноменом?
— Визначити, що це за феномен? — обережно запропонував я, намагаючись не звертати увагу на близькість потворної пики.
Мої брати по зброї дружно загигикали.
— Мовча-ать!!! — гаркнув капрал, навіть у мене серце підстрибнуло. Навіщо так лякати-то? — Єдино правильна відповідь! Зустрічається на диво рідко!!! А дар-р-ре-е-емно…
Від цього протяжного «р-ре-е-е» у мене по спині поповзли волохаті гусениці. Я-то, дурень, фукав на містера Ракшата — неймовірно інтеліґентного мага з університетською освітою! За майбутнє Інгерніки можна не турбуватися — персонаж, здатний довести до дрижаків чорного з Краухарда, мусить бути непереможним воїном. Чи це у мене просто з нервами щось? Ні, он, сусід зліва також пополотнів, як зомбі. Двоє справа тривожно перезираються, чує моє серце, змовляються драпати. Ха! Катер уже відійшов, а з берегом острів з’єднує лише розвідний міст, який, безсумнівно, уже підняли. У цього відморозка все продумано — учням не втекти!
Далі почалися власне заняття. Полігон заполонили зойки «Данґемахарус!», було чути тріскіт блискавиць і матюки інструктора — чистильники-початківці демонстрували свої здібності на створених за допомогою чорної магії імітаторах. Складнопідрядних речень капрал вимовляти не вмів, а йому цього було і не треба — випускників Університету серед курсантів не було (крім мене, природньо). Чотири інших новобранці були типовими як на сьогодення чорними — в міру нахабними і умовно-освіченими. Якби не вплив дядька Ґордона, я цілком міг би виявитися одним з них. Ритуал Здобуття Сили вони проходили в якомусь провінційному училищі чи армійській учебці, а слова «Вища Магія» вимовляли з легким заїканням. Карколомні тонкощі теорії були пацанам нецікаві, вчили їх методом Непереможної Довбні — чим простіше, тим краще. Цілком робочий принцип, якщо згадати, як я примудрявся підробляти з одним-єдиним відпрацьованим прокляттям. Від капрала вимагалося відшліфувати рефлекси новачків, а також вберегти їх від найбільш поширених помилок, на пояснюючи, що саме вони роблять не так. Надмір знань породжує печалі, так би мовити.
Ось це і є хвалена бойова магія, яку всі так ніжно люблять? Пофіг мізки, пофіг розуміння, головне — якмога потужніший канал і якнайкраща реакція, все інше добирається по мірі практики. І ось тепер мене (мене!) намагаються законопатити на рівень сільських забіяк. Не дамся!!!!
Шум, суєта і примітивність завдань навівали на мене неймовірну нудьгу, а тренажери, що імітували нежить, викликали лише дурнуватий сміх. Звичайні люди різниці між чорним прокляттям і потойбічним феноменом не бачать, і дуже даремно. Це як бджолиний рій і лісопилка: і те, і друге дзижчить, але при цьому одне може розвалити тебе навпіл, якщо ти необережний, але, водночас, може бути знешкоджене залізним патиком. А де той рубильник, яким можна відключити атаку сотень бджіл? Все, створене людиною, несе в собі відбиток її розуму, і боротися навіть з каверзними і складними Знаками виявилося набагато простіше, ніж з примітивним, але чужим усьому живому чудовиськом. Однак, привезти на полігон нежить було неможливо (хіба ґуля, і потім бігай від нього), тому що загравання з ворожою силою завжди закінчувалися погано. Та і навіщо? Курсанти орудували маркерами, розграфляючи на піску здоровенні пентаграми (строго за інструкціями), а я шахрував — вкладав рівно стільки зусиль, щоби відключити імітатор, хоча реальним нежитям мої зусилля були б до одного місця. Але раптом перехопив уважний погляд інструктора і запанікував: замутив щось настільки химерно-руйнівне, що Ракшатові від одного погляду на це би стало погано. Словом, бабахнуло так, що дерева на березі захиталися.