— Тангор!!! — прогарчав капрал, відпльовуючись від піску (міцні тут обереги, блін).
— Моя вина! — пискнув я, намагаючись робити так, щоби вирва залишалася між мною і інструктором.
Чотири години ми розважалися, аж курилося, а під кінець капрал похмуро пообіцяв, що наступного разу запевнить, що ми прийдемо до голови по розум. Четверо курсантів пішли на причал чекати катера, а я рушив у бік мосту. Очевидно, що так рано приїхати сюди з міста можна було лише на мотоциклі, інакше мені би треба було вставати ще на годину раніше — службовий катер ходить на полігон за своїм розкладом. Весна прийшла, їдріть її в качєль! Вночі — лід, вдень — грязюка, пересуватися з місця на місце можна лише на дирижаблі.
Я видобув з сідельної сумки окуляри і ретельно протер. В принципі, на моєму мотоциклі є розсікаючі чари (це ж ексклюзивна модель!), від бризків і комах воно захищає добре, але одного разу мене знесло в кущі, і вони «мигнули» — я мало без очей не лишився. Не люблю сюрпризів!
— Тангоре, затримайтесь на хвилинку.
За моєю спиною стояв капрал, і очі в нього були добрі-добрі. Це мене одразу насторожило.
— Пройдемо зі мною!
Я чесно розглянув варіант втекти, але міст ще не опустили, і мені довелося би стрибати у воду, а погода для купання ще не дуже.
Ми почалапали на протилежний від полігону кінець острівця, де притулилося кілька маленьких сарайчиків — службові приміщення. Капрал завів мене в те, на якому красувалася табличка «Склад». На грубих дерев’яних полицях був навалений різноманітний інвентар — коробки крейдяних маркерів і дзеркал, пакетики з сіллю, мотки мотузок, граблі і лопати, а в холодному, схожому на склеп, закутку зберігалися навчальні посібники — об’їджене фомою шкло, павутина Хижої Луни, гребінь водяного закрута. На окремому столику була виставлена обвуглена голова ґоула з зубами такого розміру, що у живих таких просто не буває. Ага, ага! В тіні я просто не помітив, коли капрал встиг до мене підкрастися, і помилку свою усвідомив лише, коли мої руки заломили за спину, вивернутий лікоть жалібно хруснув. Запанікувавши, я спробував кинути нападника через стегно, але він підсік мене і поклав мордою до землі, дуже професійно. Ще і притис поясницю коліном, фіксуючи!
Будуть бити….
— Твоя робота!? — прогарчав мені на вухо цей садист, продовжуючи викручувати лікоть.
Сказати, що ні?
— Про що думав, га? Про що ти думав?!!
Прямо в той момент? Ні про що. Це вже потім, на лекціях міс Кевінахарі, мені стало зрозуміло, як крупно я ризикував, виганяючи нежитя без магічної підтримки. Лажа в тому, що коли інфернальна частина ґоула залишається без фізичного носія, вона починає ділитися, і якщо в межах доступу є придатне для заселення тіло, то замість одного чудовиська ви дістанете трьох, так що своєю появою на світ Макс був зобов’язаний неакуратності попереднього начальника «очистки», який розміняв одну велику тварюку на парочку трохи менших. Звичайно, тривалість позатілесного існування дуже обмежена, а свіжі ґулі будуть слабші за старих, але кому від цього легше?
Напевно, пауза в розмові стала помітною. Капрал ще раз роздратовано ткнув мене мордою об підлогу і відпустив.
— Сеча в голову стукнула?! В герої хочеш?!
Ха! На хріна воно мені здалося. Навіть просто запідозривши, що там можуть бути такі чудовиська, я би просто поїхав геть, порадивши решті або драпати, або забарикадуватися в домі. Просто в мене не було вибору:
— Та хто ж знав, що їх вдень розбудять!!!