— Тут лише п’ятеро, а де ще один? На антресолях дивилися?
— Для нього треба буде щільніший контейнер.
До моєї свідомості долинув відблиск задоволення — нежить не лише порозважався, а і повечеряв. Що він взагалі за істота? Я ніколи не думав, що потойбічний феномен може вести себе осмислено, і в книжках про таке не писали. В теорії, нежиті могли реагувати на все лише ситуаційно. З віком кількість завчених схем поведінки збільшувалися, але аналізувати і щось планувати потвори все-одно не могли, якби не це, боротися з ними було би абсолютно неможливо. Треба детальніше проробити це питання, раз вже мені з цим унікумом до кінця своїх днів спілкуватися. Має ж бути від роботи в НЗАМПІС хоч якась користь!
Тут мене накрила хвиля абсолютно несподіваних образів — Шерех скаржився на своє життя. Виявляється, що через усю нинішню обережність і конспірацію, йому все важче стає знайти підходящих для контакту магів. Жертви, які швидко розпадаються, його, бачите, не влаштовують — образ виходить нечіткий. Йому печально і самотньо, а я веду себе з ним недобре лякаю і обзиваюся.
Теж мені цяця! Адже була б можливість — зжер би мене і не скривився, а я тепер в його положення повинен входити. Переб’ється.
Образився. Пішов. Нічого собі! Нежить з мораллю і тонкою духовною організацією.
Слова, яке дав малюкові Сему, я дотримався, правда, відправився Рон не додому, а в лікарню. Але це дрібниці, а суть в іншому: мої дії виявилися прямо протилежними тому, що я задумав, і побити Чвертку найближчим часом у мене не вийде. Міркуючи логічно, тепер моє життя повинне було увійти в остаточне піке…
Глава 38
До кінця тижня доля ніяк себе не проявляла, ніби навмисне даючи мені переконатися в безкарності, і я від душі розважався читанням редстонських газет. Яка чарівна трава здатна нашепотіти таке? Складалося враження, що написанням статей займаються все ті же самі Чудесники, тому що з реальністю ці безумні тексти мали не більше спільного, ніж філософія сектантів. Усвідомлювати глибину чужого ідіотизму було приємно і корисно для підвищення самооцінки, а то я останніми тижнями почав у собі трохи сумніватися, ніби і не чорний.
В середу зранку майже всі таблоїди вийшли з передовицями про «черговий провал НЗАМПІС», набраними аршинними буквами (бо змісту там не було і на чверть сторінки). У всіх статтях була одна спільна риса — перед тим, як здавати в типографію, їх точно ніхто не перечитував, інакше річка вийшла би з берегів через надмірну кількість тих, хто втопився від невимовного сорому. А вже звідки автори черпали свої свідчення — взагалі загадка природи. «Нічний рейд, є жертви. У лікарнях десятки поранених.» Навіть чисто логічно, скажіть: ну звідки скільки народу би взялося вночі на складах? Я маю на увазі випадкового народу. Або от вам ще перлина: «При затриманні підозрюваних команда НЗАМПІС застосувала силу.» А що вони ще мали застосовувати? З бубном танцювати? І майже кожна газета вважала за необхідне згадати, що серед потерпілих — син Річарда Реста. Та якби не я, він серед цих потерпілих так і залишився б! Причому, помітьте: прийшов, побачив, переміг — практично без мордобою (сам дивуюся). Правда, зачіпати родину Рестів журналісти остерігалися, а ось по темі «нагляду» топталися із захватом. На світ витягнули всі мислимі і немислимі претензії, починаючи від цензури масових заходів і закінчуючи гріхами інквізиції (яка, до речі, білих-то якраз і не ганяла). І це лише перший залп!
Я зловредно потирав руки в очікуванні репресій — у мене ще з минулого разу залишилося немало питань до всіх цих писак. НЗАМПІС — це вам не самотнього приватного підприємця шпиняти, конторою керує чорний маг, лютий і жахливий, він людей якщо і не їсть, то нє-нє та й надкусить. На мій погляд, події могли закінчитися лише масовим побоїщем, а якщо Сатал когось пропустить, я оброблю тих, хто виживе, особливим отруйним порошком. Для правого діла ніяких запасів не шкода! Головне лише, щоб улюблений вчитель і мене заодно не прибив.
Супроти всіх очікувань, другого залпу не було — центральні редстонські газети охопила охопив незрозумілий приплив розсудливості (Чвертка потім признався — його тато оголосив редакторам, що не буде оплачувати юристів). Починаючи з четверга, в статтях різко додалося фактів і зменшилася кількість незрозумілих претензій, фразу про «несподіваний успіх НЗАМПІС» можна списати нерозумний гумор, а сентенції про «свіжу кров, яка прийшла зі зміною регіонального координатора» навіть розглядати як похвалу. «Міський кур’єр» видав величезне, на цілий розворот, досьє на «безвинно постраждалих». Як виявилося, сивого ватажка поліція Інгерніки безуспішно розшукувала п’ятий рік. Чорний фінансист Чудесників спеціалізувався на молодих спадкоємцях крупних маєтків. Потенційну жертву обережно обробляли, запрошували погостювати або просто викрадали, після чого вона за лічені дні ставала фанатичним прихильником вчення. Довго чекати спадку сектанти не любили: багаті родичі неофіта помирали протягом місяця, а все майно, яке можна було перетворити на готівку, швиденько розпродавалося. Швидкість мала значення — грубі методи обробки давали про себе знати дуже скоро, Чудесники зникали з грошима, а ново-навернутий відправлявся в дурдом з невиліковними розладами психіки.