Але я вирішив трохи затриматися — подивитися на полонених і насолодитися своїм тріумфом. З будинку почали виводити заарештованих, вже трохи прочунялих після мого прокляття, накачаних блокатором по вуха і запакованих по першому класу. П’ятеро йшло спокійно і виглядали трохи здивованим, шоста — худюща дівуля з макіяжем під лісову діву — сипала такою лайкою, що досвідчені жандарми червоніли і відверталися. Тут вона помітила мене і блискавично вичислила причину свого головного болю (розумна дівчинка!).
— Щоб ти здох, проклятий виродку! Вам нас не здолати!!! Хай земля горить у вас під ногами! Хай щурі жруть ваших дітей! Щоб ви захлинулися в своєму смердючому посліді, а гівняна хвиля накрила вас з головою!!!
Я уявив собі Сатала в описаній позиції і мрійливо зітхнув.
Яке чудо! А скільки експресії. Що може бути більшою насолодою для вух чорного мага, ніж безсилі прокляття ворога? Поки я чудувався, коп пару разів стусонув дівицю кулаком під ребра.
— Обережніше, — покартав я його, вона, все-таки, біла.
Мої слова, здається, шокували обох, і далі вони посунули в дивній гармонії, без зойків і опору.
І що характерно — ніхто з керівництва біля школи так і не з’являвся. Стидовисько!
— Скажи, ти спеціально щось робиш, щоби попадати в такі ситуації? — допитувався в мене Сатал.
Я відчайдушно крутив головою, заперечуючи негідні звинувачення.
Низьке вечірнє сонце проникало крізь штори, а вітерець з розчиненого вікна ворушив матерію, дзеленькаючи кільцями кріплень. Всі зацікавлені особи сиділи в кабінеті старшого координатор і пили чай з запасів Кевінахарі (цікаво, звідки вона його бере в таких кількостях?). Капітан Бер виглядав виснаженим, емпатка — дуже задоволеною, а Фатун — так, ніби він тільки що поцупив свою чашку, і тепер насолоджується краденим. Сатал випив свій напій залпом і тепер крокував кабінетом, нагадуючи набурсаного крука. Напевне, у нього були свої способи боротися з напругою.
— А що вони збиралися робити? — поцікавився я. — Там же не було жодної дитини з Джерелом.
— Ритуал «вогняного очищення», — пробурмотів капітан, зиркнувши на Сатала хіба що не з ненавистю. Від славнозвісної незворушності Паровоза залишалися лише крихти.
— Я не міг зняти з очеплення цілу бригаду! — ощетинився координатор. — Вони би точно прорвалися. В результаті, жертв було би ще більше!
— Не час лаятися, — благодушно проспівала Кевінахарі, — давайте краще святкувати успіх.
Капітан уткнувся в горнятко, а я порадів, що не зміг знайти нікого з начальників удень. От вже вони би на мені злість зігнали! Але — до справи:
— А у мене наставник кудись втік, — ображено повідомив я.
— Знаю, — буркнув Сатал, — на нього готував замах той фрукт, якого ми сьогодні скрутили. Посвячений! — очі координатора гарячково блищали. — Взяли зі зброєю в руках, він чинив опір «нагляду». Молодий і — без «ключа» на серці. Йому-то я зможу розв’язати язика!
Угу. Наприклад, тим амулетом, який б’є нижче пояса.
— А як же моя практика? Будемо вважати, що я впорався?
Сатал моментально отямився:
— Що значить «впорався», якщо ти ще не приступав?
Тьху, який зануда!
— І коли же я зможу до неї приступити, сер? Часу не так багато.
— Ти же, ніби, вчишся ще два тижні.
Не думав, що він в курсі.
— Останній залік був сьогодні зранку, далі — лише консультації. А у мене робота вже готова, треба лише підписати, — обережно натякнув я.
Старший координатор усміхнено пирхнув:
— Залиш мені, я почитаю! А сам збирайся, в неділю поїдеш.
— Куди?
— Куди старі товариші пошлють, а поки — в столицю. Хотів швидше? Буде тобі швидше.
Ну, точно, беззаконня! Емпатка підбадьорливо посміхнулася, капітан співчутливо покосився, а Фатун вискалив зуби і підморгнув. Я мовчки перехилив у себе залишки чаю. Просто неймовірно, на що доводиться іти чорному магові заради досягнення своїх цілей
VI. Сеанс жонглювання кішками
Різниця між чорним магом і чорним котом: допитливість кішки губить її саму, а допитливість мага губить усіх крім нього.
Глава 42
Серце Інгерніки дихало нестерпним жаром. Сонячне світло переламувалося в тремтячому мареві повітря, і місто тонуло в сліпучому сяйві полудня, зливаючись з землею білими банями будівель і вузькими щілинами вулиць. Трансконтинентальний експрес прибув на центральний вокзал Хо-Карга за розкладом, і разом з довгою вервечкою вагонів у глибоку тінь дебаркадера проникла душна спека пустелі. Потяг видавався розпеченою заготовкою, яку щойно вийняв з палаючого горнила коваль, до нього боязко було навіть підійти.