От значить, як воно, бути справжнім магом, крутим і чорним. Сподобалось! Потім була машина з особистим шофером, безкоштовні реактиви, комплект шкарпеток мого розміру і пантофлі в номері. Настрій зіпсувало лише те, що я такий не один.
Зранку першим ділом вирішив випробувати місцеву купальню. Трохи незвично: душу нема, самі лише бáлії-мидниці. Зате є спільний басейн. Вперше побачив, як чотири чорних маги проводять час разом і не сваряться. Двоє чистильників (цих за їх пиками впізнаєш завжди) в’яло сипали прокльони на якусь комісію. Жилавий маг (судячи за м’язами і специфічним загаром — з військових) медитував з мокрою ганчіркою на голові. Літній чаклун незрозумілої спеціалізації печально сидів на приступці в кутку басейну (як згадаєш, що твориться вдень надворі, теж так засумуєш). Я ніжився серед повітряних бульбашок добру годину, поки Макс відмокав у балії під сходами, а коли повернувся, виявив поряд з моїм зомбі вчорашнього сусіда. Довелося зіграти роль німого трагіка, мужик все сприйняв правильно і звалив.
Потім був сніданок, він же і обід. Смачно, багато і ні грама випивки, навіть пива не було. Природньо, всі чорні, злупивши свої порції, моментально розбіглися шукати трохи веселіші заклади, зате виявилося, що за кутовим столом продовжує сидіти компанія емпатів і поволі смакувати зелений чай, схоже, маючи намір провести за цим заняттям цілий день.
Подумав і залишився пити чай з емпатами — бігати такою спекою було вище моїх сил. Тут мене і знайшов місцевий чи то шпик, чи то екскурсовод, і приніс план міста. Поки не спала жара (цей момент було легко визначити за тим, що емпати, нарешті, пішли), я сидів і методично переглядав карту на предмет будь-яких назв, зв’язаних з театром, байками, ботанікою і безпосередньо П’єро Сохане. Нарешті у мене з’явився шанс розв’язати застряглу в зубах загадку! Лист, що вартував життя моєму дядькові, точно включав у себе ребус, який, з точки зору того, хто послав, мав би бути зрозумілий адресатові інтуїтивно. Я знав дядька Ґордона п’ятнадцять років, отже, мав усі шанси зрозуміти хід його думок. Просто мені треба було трохи довше повозитися, можливо, відвідати кілька місць замість одного, а вже там «дорогоцінний друг» буде просто щасливий розповісти, що ж це таке він «урочисто утримав» заради «спадковості у наступників». Але Хо-Карг виявився величезним містом, і необхідних асоціацій одразу набралося за три десятки, я старанно записував їх на папері, який принесли за першою ж вимогою (оце сервіс!). Коли я закінчив свої пошуки, моя голова стала схожою на литу чавунну кулю.
Увечері лікував нерви, гуляючи сувенірними магазинами з екскурсоводом. Намагався згадати як цього хлопця звати (незручно все-таки). Пізно вночі повернувся і вивів погуляти Макса (фізичної нужди нема, але бігати йому подобається). Повертаючись, виявив біля під’їзду трьох бойових магів — сиділи і робили вигляд, що вони тут просто так (лавицю звідкілясь приперли). Прикинувся, що я їх впритул не помічаю — не люблю військових, нудні вони.
— Ні, сьогодні я його не бачив… Ні, це не розумно. Навколо товчеться забагато народу… Звідкіля мені знати, може, у бійців Зертака фестиваль?.. Все це краще буде зробити в понеділок… У нього — охоронний монстр, я дозволю собі наголосити… До побачення, сер.
Глава 43
В понеділок зранку Деніса виловив приятель з відділу кураторів військових експертів (зараз ця публіка йшла в Аранген потоком, і робіт у відділі було по вуха).
— Ти, це, обережніше там! У наших ходять чутки, що некроманти підняли зомбі, тепер Зертак носиться з ідеєю випробувати його в бойових обставинах. Якщо що, одразу дави «манок» і падай пластом — плетіння вище пройдуть.
Від самої лише думки про битву чаклунів Деніса пересмикнуло. Треба сподіватися, куратори зуміють втримати своїх підопічних в рамках, і вони не будуть наражати на ризик цивільний персонал. Тим більше, рятуватися втечею Деніс був не здатний фізично: вчора ввечері він так виснажився, що, повернувшись додому, заснув прямо в купальні. Давно з ним такого не було! А все чому? Тому що молодий і енергійний некромант до пізньої ночі гасав дрібними крамничками як заведений. Його здобиччю стали: велика рожевощока лялька, відріз матерії з дуже миленькими квіточками, мітóк мережки і дві здоровенні ілюстровані книги казок (природньо, тягати це все довелося Денісу). Для кого Тангор це купує, було незрозуміло (за документами, дітей в нього ще не було), але чорна дитина не доторкнулася би до такого подарунку навіть під страхом смерті.