Почувши слово «рідко», Деніс повеселішав:
— Ну, тоді я пішов!
— Будете писати звіт, опишіть інцидент максимально детально. Зробіть нариси сьогодні ввечері, поки все не забулося, — сказав на прощання мудрий начальник.
Макс зустрів його трохи глузливим поглядом, який Деніс старанно ігнорував. Це пост-ефекти — у чорного кров бродить. Не ставало ще дозволити втягнути себе у вияснення стосунків: в найкращому випадку — поб’ють.
В понеділок півдня присвятив дебільному заняттю — мене реєстрували на некроманта. Знаєте, як це тепер називається? Спеціаліст з ретроспективної анімації. В житті би не здогадався! З мене списали ще один кристал, приготували фотопортрет і навіть взяли пробу крові, а потім видали набір методичок з правил магічної безпеки. З картинками. Я навіть не придумав, що на це сказати.
Але і у найнудніших бюрократичних процедур є кінець (це я знав ще з часів Бухти Транка), причому, щоби якнайшвидше його досягнути, простіше робити все за правилами, ніж пояснювати, чому не хочеш. До повного визволення було рукою подати, коли до веселощів вирішив приєднатися ще один персонаж — чорний маг в темно-сірому костюмі того ж типу, що любив одягати Сатал (щось на кшталт уніформи).
— Добрий день, — привітався чиновник.
Він був типовим «городським» чорним, з тих, яких ніколи не били за «зле око» в надто пристойній школі, ввічливі сусіди не помічали натяків на дивацтва дитини, а батьки не спромоглися витратитися на емпата. В результаті, із здібного малюка виросло щось притомне, але не комунікабельне. Тембр голосу у нього був приємний, от фізіономія викликала роздратування з першого погляду, і навіть те, що він ніби намагався вести себе по-дружньому, не допомагало — володіти мімікою цей чорний просто не вмів. На кишені піджака у нього висіла маленька табличка «Рем Ларкес». Правильний підхід! Одразу можеш бути впевнений, що ніхто не перекрутить твоє ім’я, особливо — начальство. А чи не цьому типу я зобов’язаний своїми астрономічними заробітками на ниві виганяючого нежить?
— Пропоную зайти до мене в кабінет. Є віскі, — нарешті розродився він.
— Дякую, для віскі зарано, — обламав я його і ще кілька секунд насолоджувався досягнутим ефектом розгубленості.
— Ми можемо зустрітися пізніше.
— Ми можемо взагалі не зустрічатися, — в тон йому відізвався я.
— У мене в кабінеті можна обговорити важливі питання без перешкод.
Мені навіть стало весело:
— А якщо я не хочу обговорювати їх навіть з перешкодами?
Така заява викликала у мага секундний ступор.
Напевно, це якийсь інший Ларкес. Не може бути, щоби такий загальмований тип керував регіоном цілих п’ятнадцять років! І головне, я зовсім не міг зрозуміти, що він тут робить. Розмова йому очевидно не подобалася, тим не менше, він не йшов і намагався чогось від мене добитися.
— В Редстоні ви зробили прекрасну кар’єру, — зітхнув Ларкес. — Хочете її продовжити?
— Ні.
Сказати йому, що мені ця його кар’єра як собаці п’ята нога? Одна в мене була тимчасова слабкість — не вперся я тоді рогом у Сатала, то тепер так ярмо накинули, що зітхнути не можу. Ніякого бажання ще далі погіршувати ситуацію я не мав.
— Вас не цікавлять гроші? — здивувався Ларкес.
— Дякую, у мене є.
Ті часи, коли я ладен був танцювати за крону, давно минули, а починати махінації перед самим закінченням університету не мало ніякого сенсу.
Маркес знову «зробив ховрашка». Це починало мене дратувати. Я провів в цьому дебільному закладі більше чотирьох годин і сподівався, що скоро можна буде бути вільним. І тут з’являється якісь комік з пропозицією чи то випити, чи то заробити. Мені треба не випити, а вимитися!
— Я довгий час працював у Редстоні, — несподівано сказав маг, — і завжди пильно слідкував за успіхами вихованців Університету.
Від нахилив голову, чекаючи на мою реакцію.
І тут я щось таке згадав. А чи не той це старий босс, через якого Паровоз мій кристал переписував? Ні, звичайно, я пам’ятаю, що він за мене в якомусь смислі заступився, не давши справі розвиватися, але це ще не привід качати права! Не для того я стільки вимахував вся зі Здобуттям. Оскільки за законом він був правий, а випробувати якість перезаписаного кристалу у мене бажання не було, залишався лише один перевірений спосіб вивернутися без втрат — довести справу до скандалу, влаштувати бійку, а потім будь-які претензії списувати на особисту антипатію. Отже, що треба, щоб гарантовано посваритися з чорним? Поставити під сумнів його правоту, продемонструвати браваду і пригрозити фізичним насильством.