— Треба було за Чудесниками слідкувати — вийшло би більше користі. З моєю допомогою «нагляд» рятує Редстон від наслідків вашої роботи, ледве-ледве впоралися. А той, кому чогось не вистачає, зараз дістане в рило, — і я з насолодою випустив свого внутрішнього звіра, який одразу загарчав у грудях.
За віком Ларкес згодився би мені в батьки, якщо не в діди, але кількість років в такому ділі у чорних ролі не грає. Для нас старший той, хто доказав свою перевагу (силою, досвідом, розумом), кого не варто дратувати і зачіпати без причини. Так от, Ларкес у мене поваги не викликав абсолютно, навіть навпаки — над колишнім координатором хотілося витончено знущатися. А що? Нормальне бажання — така поведінка у нас в крові. Покажіть ваші кігті!
І тут виявилося, що ось цим, типовим для чорного способом вирішувати проблеми, Ларкес користатися не вміє.
— Сатал погано дресирує своїх щенят, — ображено пробурмотів колишній координатор, ніби якесь виховання могло відмінити чорну натуру і забезпечити йому перемогу без боротьби.
— Протестую! Учитель виклав мені усе, що знав.
Цікаво, а п’ять дуелей для бойового мага — це нормально? Треба було завчасно вияснити репутацію свого наставника.
В принципі, я в будь-який момент був готовий згорнути конфлікт, помахати хвостом і зробити вигляд, що каюся (такий хід часто допомагає налаштувати стосунки — дорослим чорним подобається відчувати себе на висоті). Але тут сталося неймовірне — старший маг відступив. Він так і не викликав Джерело, не створив навіть найпримітивнішого щита, просто, аби зберегти лице. Злив конфлікт і злиняв у буквальному смислі цього слова — через двері.
Шоб я здох! Вся подія підвела мене до офіґєнного висновку — бувають чорні, які не вміють битися. Хоча, на фоні войовничих білих це здавалося логічним…
До речі, а навіщо він приходив? Хоча б натякнув по-людськи.
— Дурник
Не можна чорному надто багато спілкуватися зі звичайними людьми — це погано відбивається на тонусі. Відіслати Джерело виявилося неважко. Справді важко було ігнорувати реакцію внутрішнього мешканця (да-вай!! да-вай!!!) — Шереха мирне розв’язання конфлікту не влаштовувало. В його розумінні, ми повинні були зараз котитися підлогою, зчепившись, як оскаженілі коти, і рвати одне одного, так би мовити, підтверджуючи репутацію. Ох, доберуся я до нього колись…
— Перекусимо? — приречено запропонував конторський гід.
— Хороша ідея!
В принципі, чорних не можна назвати гурманами (нам основне — якнайбільше і якнайжирніше), але з’їсти що небуть екзотичне — кращий спосіб розслабитися після застосування Джерела. Я замовив суп з кльоцками і півгодини виловлював їх з тарілки маленькою порцеляновою ложечкою. Цікава страва!
Гід майже одразу кудись втік (певно, пліткувати пішов). Виявилося, що його звати Деніс (гукнув хтось зі знайомих). Треба буде записати, а пізніше — вичислити ще й прізвище. Взагалі, дивний тип. Нормальні люди, ставши свідками конфлікту чорних магів, швидко тікають і не повертаються, а цей мене в буфет повів — думка працювала в потрібному напрямку.
Повернувся, сів за стіл і посміхається.
Ніби, він не білий? Не може бути, щоби звичайна людина вела себе так спокійно! Так, треба його роздражнити.
— Паршиве у вас місто.
— Просто час для візиту невдалий.
— Жарко.
— Лише вдень.
— Вулиці тісні.
— Лише вночі.
Нуль-нуль, одначе.
— Я от помітив, ви приїжджих недолюблюєте, — зайшов я з другого боку.
— Брудні вони, — зітхнув Деніс.
— А це принципово?
Хлопець подивився на мене чесними очима.
— Знаєте, в нашій міфології у Господаря Пустелі є сестра, Чума. Спори сірої гнилі можуть зберігатися віками, вони завжди тут — їх носить вітер. Якщо дозволити їм укорінитися на тілі, вони легко мутують, і гниль починає поїдати людину живцем. Існували штами, що могли поглинути тіло протягом доби, тому у Внутрішній Пустелі не живуть теплокровні тварини, взагалі.
Мені ніхто про таке не говорив. Я мужньо придушив у собі протиречиві бажання (бігти в купальню, тікати з міста, закритися в номері і не виходити), а потім старанно викинув з голови неприємні думки. Ну їх нафіг! Ніхто не метушитися, один лише я буду гасати як наскіпідарений. Смішно, чесне слово.
— Добре, — резюмував я, — пішли посилку отримувати.