Ларкес вщипнув мене за поясницю:
— Поїдемо, ну їх.
— Зачекай, послухаємо. Може, що цікаве скажуть! — не погодився я.
І потім, мені що, вдруге Шереха заклинати?
На імпровізовану трибуну виліз добре вдягнений білий, пролунали скупі оплески. Поліції все ще не було.
— Панове! Всі ми бачимо, в якому відчайдушному положенні знаходяться змушені переселенці. Влада повинна…
Я майже одразу перестав слухати промову. Що вони знаходять в цій фігні? Он, очка горять, кулачки стиснуті. Краще би скинулися і найняли чорного мага. І не треба мені про гроші — злиденним краухардцям вистачає, і цим би вистачило. Але люди не шукають легких шляхів, їм простіше залізти в гноївку і сидіти там, закликаючи владу до відповідальності. А як ще назвати спроби поселитися в Хо-Каргу?
— Не неправі, молодий чоловіче, — не хотів відчепитися від мене мужик, — погодьтеся, в Арангені ніколи не було такої кількості нежиті!!
Я зітхнув:
— Тобі сказати правду, чи щоби приємно було? — Ларкес знову ущипнув мене в поясницю, і я штуркнув його ліктем. — Запам’ятай: поріг перетинає приблизно в тисячу разів більше нежиті, ніж реєструється, але більшість феноменів не встигає визріти і розпадається зі світанком: закрута попадає на сушу, фома — у відкрите поле, Відьмина Проплішина — на камéні, а не в пісок. І — все. Поки нежить не визрів, будь-який дурень з сільничкою може його відіслати. Просто «нагляд» треба годувати постійно, а не лише тоді, коли ґулі тебе з хати виженуть. І профілактикою займатися регулярно, для цього цілий закон написано!
Хоча, перед ким я розпинаюся? Ну їх в баню! До речі, помитися їм і справді не зашкодило б. Мужик продовжував щось бубнити, але мою увагу привернуло інше: за моїми відчуттями, оратор почав щось ворожити. Був би я нормальним чорним, і ця махінація йому би зійшла з рук — білих магів серед слухачів не було (всі нервові особи розбіглися з появою агресивно налаштованого натовпу), але некромантія привчила мене відчувати найтонші коливання середовища, а саме так і проявляється магія. Не дивно, що народ так завівся, при отаких методах «агітації». Ну, шахраю, тримайся! Я давно хотів подивитися, як діє чорне Джерело на білих магів, але на знайомих пробувати не хотів — жорстоко. А тут такий випадок! Зараз, коли він відкрив канал, всі його відчуття — суцільний оголений нерв…
Я посміхнувся, прикликав Силу і сформував над головою якесь безглузде плетиво, щось нервово-некромантичне, ну, типу, язика показав. Тушка доповідача без звуку гепнулася з трибуни.
— Диви, припадочний! — гигикнув я, тицяючи пальцем.
Ларкес зітхнув — мої фокуси він бачив, але засуджувати не поспішав. Ще б! Я ж просто прикликав Джерело, нічого не чіпав, нікого не зобижав.
Дійство застопорилося. Біля трибуни метушилися, намагаючись привести білого до тями. Згідно теорії, найближчу добу він буде знаходитися в стані повільної істерики. Он, вже крики почалися. Ще це він кричить? А, дракони йому примарилися! Хвора фантазія, одразу видно, що Чудесник
— У вас що, і дракони є? — невинно поцікавився я у наполегливого мужика.
Той не відповів. Віддача від зруйнованого закляття білого вдарила натовп, народ захвилювався, стривожився і почав розходитися. О, це діло! Я насунув на очі окуляри (а то мало що!) і затис у кулаці хитру прибабаху, запасену якраз для таких ситуацій. Власне кажучи, це був простий паперовий конвертик, готовий в будь-який момент розірватися, його вміст складався з двох компонентів: один, яскраво оранжевий, нічим не пах, його було легко стріпати або змити, другий, безбарвний, лип до одягу, а при контакті з водою в’їдався в шкіру намертво.
Тут головна штучка — запах, який не може відчути людина, але який манить зомбі, як маяк. Цей засіб, а також снодійні бомбочки і два типи аерозолю я пригодував з добутих в Михандрові інґредієнтів (мене завжди пристрасно манили всякі алхімічні перетворення). Нарешті-то я зможу хоч щось випробувати!
З криком «Всю владу Хаосу!» я підкотив мотоцикл до трибуни, метнув конвертик в помічену Шерехом ціль, і з ревом двигуна помчав геть.
Ларкес засуджуюче дивився мені в потилицю. А шо такого? Подумаєш, помалював усіх придурків рудим кольором! Колишньому координаторові і не треба було знати всіх подробиць, він свою роботу зробив, нехай тепер вдома сидить.
— Віслюки! Барани! Невже не можна було побачити мотоцикл!! ТАКОГО РОЗМІРУ!!!
— Так він же був зелений, а казали, що чорно-білий….
— Та яка різниця! Важко перемалювати, чи що?
— Так за кожним можна….
— Добре, тепер ви його в лице знаєте, це теж непогано. Спробуйте не забути, коли до діла дійде, опудала арангенські!