Першу хвилю паніки, яка бушувала до виходу перших ранкових видань, я благополучно пропустив. З обіймів сну мене вирвало деренчання дверного дзвінка і наполегливий грюкіт у двері. Нічого собі! Будити мене, чорного мага?! Знищу!!!
За дверима стояв містер Фелістер і якийсь незнайомий мені чиновник. Лише вони побачили мою похмуру фізіономію, як на їх лицям моментально розцвіли дебільні посмішки. Макс попхався було привітати гостей, але я притис його стегном — вчора у мене не вистачило терпіння вичесати зомбі як слід, хтозна, що понабивалося йому в шерсть.
— Добрий день, містере Тангор! — мало не заспівав Фелістер. — На жаль, вчора містер Рокем трохи прихворів…
— Я теж прихворів.
— О! Співчуваю. Прислати лікаря?
— Ні.
Я закрив двері у них перед носом і повернувся в ліжко. Шкода лише, сон разом зі мною туди повертатися не забажав. Ненавиджу! Десь далеко, на будівлі міністерства, годинних пробив дванадцяту.
Одначе, уже середина дня, зрозуміло, чого вони сполошилися. Тут я згадав, що не прийняв перед сном ванну і остаточно втратив бажання валятися в ліжку — треба іти, відвідати купальню, а заодно і їдальню, відсвяткувати вдале завершення справ.
Навколо вітальні було нехарактерно багатолюдно: добра дюжина похмурих осіб бродила кругами, наплювавши на жару. Воєнні спеціалісти зібралися в купку і отримували вказівки від сивого жилавого чаклуна, здатного вбивати білих одним поглядом (який тертий дід!). Може, хоч він їхні спроби доведе до пуття? (Всі ці алхіміки-аматори мене конкретно задовбали.) Але ззовні мотоцикл виглядав цілим, і я вирішив тим часом забути про проблеми.
В купальні крім мене був один-єдиний відвідувач — Ларкес, який терпляче сидів у басейні, чекаючи моєї появи.
— Добрий день.
Замість відповіді я, з розбігу, шубовснув у воду. Колишній координатор холоднокровно обтікав.
— Привіт!
— Дивні справи кояться в нашому древньому місті, — без тіні емоцій оголосив він.
— Та?
— Воістину! Шеф жандармів зумів присоромити своє керівництво.
— Це як?
— Рішучі дії жандармерії, — тут його лицем протекло незрозуміле здригання, — дозволили попередити державний переворот або, як мінімум, крупні безпорядки. Наші браві служителі щита і кийка пов’язали усе керівництво змови в більш-менш живому виді на якійсь точці, причому, для верхівки міста те, що сталося, стало неприємним сюрпризом. Можливо, тому, що внука начальника поліції утримували на тій самій точці в ролі заложника.
— У начальника поліції родич — білий? — не повірив я.
Ларкес зробив вигляд, що не помітив моєї обмовки.
— Його молодший син одружився на емпатці. Але знаєте що? Все це сталося завдяки анонімному доносу.
— Чудеса! — дипломатично відгукнувся я.
— Дальше — більше, — на обличчі Ларкеса з’явився вираз похмурої одержимості (чи це він так посміхався?), — містом ходять чутки, що з’явилася нова організація асасинів, яка поставила собі за мету знищення Чудесників, і назва у неї якось зв’язана з хаосом.
— О…
— Ого! Вербують туди, ніби, виключно звичайних людей, родичів яких убили сектанти, і після кількох років жорсткої муштри ці бойовики валять будь-якого мага на раз, не залишаючи ніяких слідів. А жертв своїх помічають рудою пудрою.
Я вже і не радий був, що почав розмову.
— І не далі як учора, — жорстко закінчив він, — загін пекельних месників атакував Посвяченого Чудесників прямо посеред міста, довівши нещасного до стану повної безтями. Містом іде хвиля арештів, заборонену зброю вилучають тонами, а експертам НЗАМПІС радять не залишати територію міністерства — є інформація, що основний удар повинен був бути спрямований на них.
— Ви що-небудь про це знаєте? — обережно поцікавився я.
Він видав мені дуже переконливе «ш-шоо».
— Не маю зеленої уяви! А ви?
— Аналогічно.
В принципі, мені лестила увага, але що, якщо мене пов’яжуть і почнуть вимагати назвати імена решти членів групи?
— Можна попросити вас невелику послугу? — зітхнув Ларкес.
— Так, звичайно.
— Не полишайте готелю, поки шум не вляжеться. Я спробую прискорити ваш від’їзд в Аранген настільки, наскільки це взагалі можливо.
— Годиться!
Ми ще посиділи в басейні — єдині в міністерстві, хто нікуди не поспішав.
— Дивно, — пробурмотів Ларкес, — для того, щоби вийти на штаб заколоту, вам знадобилося неповних десять днів, а мої колеги билися над цею задачею два роки. Як вам це вдалося?