Можна було одразу помітити, що відтинок дороги в бік безіменного хутору надто вже заріс, але який чорний звертає увагу на ступінь пом’ятості трави? Ворота стояли привітливо розчиненими, мене насторожила лише тиша, якої в нормальному господарстві не буває — ні мукання, ні гавкання, ні квоктання, ні голосів. Я стояв посеред порослого бур’яном подвір’я і тупо дивився на забиті дошками вікна і покинуті стайні.
Є речі, за які в Краухарді натурально вбивають, а жандармерія таке навіть розслідувати не береться. І ось це — одна з них.
Закон «про покинуті будівлі» для кого написано?! Люди поїхали звідси явно більше року тому, чому будинки досі не спалили, або, принаймні, не зняли з них дахи? Це прямо якісь гніздечка для фом, аби нежиті випадково не повиздихали без захисту! Від того, щоби підпалити хутір негайно, мене зупинила лише висока трава — не хотілося ганятися наввипередки зі степною пожежею. Я обійшов усі хати, позбивав з вікон віконниці (хоч якесь світло), розчинив двері стайні і зняв з криниці кришку. Ух! А от пити з цеї ями найближчим часом я нікому не раджу — для закрута тут місця замало, але якась дрібнота, ті ж самі Темні Пасма, у воді точно поселилася, наївні новосели запросто могли заплатити за це життям. Скажіть, ну хто їх просив ставити на криницю кришку?!! Довелося йти в хату і шукати сіль — залишати нежить пастися на волі мені не дозволяла природня краухардська гордість. Заодно знайшов і сокиру — вирубати упереджуючі Знаки. Вся ця діяльність (засолення криниці, влаштування найпростіших Знаків і освітлювальних отворів) зайняла в мене більше години. А перед від’їздом проробити те ж саме їм релігія не дозволяла?
М-да, називається — пива попив. Трапилися б мені попередні господарі… Хоча, може, я їх навіть і бачив, десь у столиці під брамою.
Я перечекав спеку під просторим дерев’яним навісом якоїсь сушильні, міркуючи над тим, що, по-хорошому, крутим чистильникам з «нагляду» тут і справді нíчого було робити, а от парочка жандармів з батогами не зашкодила б. Своя привабливість в Арангені є, от тільки все це — не правильна чесна небезпека, а просто — людська дурість, яку вибивають з голови без всякої магії, грубою силою. Саме такі ситуації і приводять до того, що чорні маги непогано заробляють. Дивовижі, які я побачив після цього, мене вже не дивували: кинуті хати, наглухо закриті стодоли, криниці з «хатками» і інше чортзна-що, за яке саджати треба. Хочете мою думку? Недоумки заслуговували того, щоби померти від чуми — глупоту не можна заохочувати.
Ввечері на рівнині замаячили дахи великого поселення, де, за моїми прикидками, знаходився штаб арангенського НЗАМПІС. Мене вже зустрічали, але робили це якось не по-доброму, з патиками в руках — чотири маги вишикувалися поперек темної дороги, підозріло нагадуючи кордон. Їх суворий вигляд мене не тривожив — чорним не притаманна обережність, а після того, що сталося в Хо-Каргу моя зухвалість била просто через край.
— Пароль.
— …!!! Я з Хо-Карга, про мій приїзд вас мали повідомити.
— А ти доведи!
Макс підійшов до нього поближче і показав зуби. Вперше бачу людину, яка би зраділа від вигляду зомбі.
— Ну, заїжджай, якщо так.
Те, що я прийняв за село, виявилося невеликим містом, з якоїсь незрозумілої причини, вибудуваним посеред степу. В сутінках можна було розрізнити акуратні двоповерхові будиночки без горóдів, храм, ратушу, а також той факт, що місто було майже пусте. Мене зустрічали темні вікна і забиті двері, тьмяні олійні ліхтарі горіли лише на центральній вулиці. Містечко з прикольною назвою Тюкон-Таун обіцяло скоро стати таким самим привидом, як і знайдений мною хутір.
Штаб арангенського НЗАМПІС був розміщений в єдиному нормально обладнаному приміщенні з освітленим фасадом і захисними Знаками на фундаменті. Конторою керував літній чорний маг помірного ступеню капосності (напевне, його довго такого вибирали). Підлеглих у нього я нарахував чоловік п’ять, при тому, вели вони себе тихо і напружено. Я не уявляв собі, що могло змусити чистильників так сіпатися, але і на роль провідників вони ніяк не пасували, а самостійно добиратися до містечка десь на узбережжі позбавленою орієнтирів рівниною можна роками. Як воно кажуть, добрий день, вуйку — попали!
— Щось сталося, сер? Може, мені вдасться чимось вам допомогти?