— Та я цю промову тиждень репетирував! З учителем акторської майстерності, між іншим. Це вам не прокляттями жбурлятися, молодий чоловіче, вчіться серйозно підходити до справи.
Сатал так засмутився, що навіть не образився, і йому чомусь захотілося випити чаю (зеленого, без молока і цукру). А що поробиш? Навіть справжньому бойовому магу, крутому і чорному, часом набридає собачитися з усіма підряд і хочеться розуміння, якого серед колег знайти неможливо за визначенням. Тому наймолодший координатор Інгерніки рішуче викинув з голови дрібного чаклуна, який вибився в начальство, і з чистим серцем вирушив додому, туди, де підлеглі його поважають, а в тюремній камері все ще сидить один живий Чудесник, який чогось не договорює.
Глава 51
Ґілад потрапив у перелік морських портів хіба через якесь непорозуміння — глибоководних бухт в цій частині арангенського узбережжя не було. Біля пірсів тіснилися пошарпані риболовні шхуни, а великі океанські пароплави, з вітровими вежами, димлячи трубами, зупинялися за добрий кілометр від берега, передовіряючи вантаж і пасажирів вертким портовим буксирам. Для головного арангенівського бізнесу — торгівлі зерном — місто було нічим не цікаве і жило виключно дарами моря, але і вони останнім часом ішли не дуже. Рибаки і міщани, в житті яких не мінялося нічого з часів Реформації, почали відчувати незрозуміле занепокоєння і оглядатися навколо.
На причалі група немісцевих на вигляд вантажників сортувала розвали ящиків, тюків і діжок, доставлених останнім пароплавом, який затримався на траверсі Ґілада аж на цілих півдня. Господарі шхун гадали, кого наймуть для подальшого перевезення дивакуваті шукачі скарбів (а в тому, що приїжджі шукають саме СКАРБ, ніхто з місцевих сумнівів не мав). Обговорення перспектив цього заняття рибаки старанно уникали — третій рік рейси на Пташині Острови приносили всім стійкий додатковий прибуток, і за свої гроші чужинці могли шукати хоч морського дракона — промисел від цього не страждав, улюбленців приїжджі не вибирали, а можливість в неспокійні часи регулярно отримувати пошту теж була не зайвою. Але сьогодні на завсідників портових пивниць чекала нова розвага.
Вздовж вулиці з басовитим гарчанням котилася дивовижна конструкція з двох коліс, двох верхівців, величезної кількості пакунків і пакуночків, і гігантської валізи. Засіб пересування під горою вантажу заледве вгадувався, але, всупереч очікуванням, з пірса воно не зірвалося, плавно повернуло на пристань і зупинилося поряд зі статками шукачів скарбів. Вмілому водію було трохи за двадцять, і виглядав він так, ніби не волочився курними дорогами, а тільки що зійшов з круїзного пароплаву. Зате пес, який прибіг слідом, був настільки обліплений болотом і реп’яхами, що видавався вдвічі товщим, ніж був насправді.
— Тримай кермо, запасливий ти наш! — буркнув юнак, вибираючись з-під купи речей.
Пасажир міцніше вперся ногами, утримуючи перевантажений агрегат у рівновазі.
Чорні були на східному узбережжі рідкістю (особливо — останні десять років), але всім рибакам ввиділося в новоприбулих щось невловимо знайоме і, водночас, тривожне. Портова публіка стала відкладати свої справи і приглядатися ближче.
Межи тим, приїжджі вирішили почати спілкування. Вантажниками керував патлатий молодий чоловік, заледве старший за водія дивовижного транспортного засобу. Дивних мандрівників він помітив, але особливої уваги на них не звертав.
— Добрий день, шановний, — гукнув його голос, самий лише тон якого натякав, що в кінці треба би додати сакраментальне «шоб ти здох».
Патлатий здивовано оглянувся. Не те, щоби до нього раніше так не зверталися, просто спілкування студентів-археологів під час польової практики відрізнялося від загальноприйнятого навіть сильніше, ніж полотняні ґачі (які практикант встиг вимазати, взагалі нічим не займаючись) від цивільних штанів (стрілочку на яких гість зумів зберегти після днів, проведених в дорозі). Після двох тижнів вільного життя цивілізація настільки вивітрювалася з немитих голів, що слово «містер» починало викликати гомеричний сміх, а зараз перед студентом була людина, яка не тільки не усвідомлювала усієї крутості небіленого полотна, але і поглядала на власника розписаної філософськими цитатами фуфайки з очевидним співчуттям, як на божевільного. Поява цього типа вимагала того, щоб на неї негайно відреагували.
— Де знаходиться штаб шостої партії?