Я усвідомлював, що переді мною знаходиться щось велике і складне, але навіть приблизно не уявляв, куди там треба тицяти. Знання теорії не допомагало — спосіб спостереження був надто грубим. Це нагадувало, як герої казок б’ються з ворогом, дивлячись при цьому у мутне дзеркало, в смислі — дико незручно і постійно доводиться робити поправку на спотворення картинки. Успіху можна досягнути лише в одному випадку — якщо я буду наперед точно знати, де саме знаходиться слабке місце їхнього закляття. І ось тут теорія могла мені допомогти.
Якийсь час я просто формував м’які, ритмічні збурення ефіру, що примушувала білих магів перерозподіляти енергію, таким чином вони самі створювали потрібну мені слабину. Спалах тим часом вперто набирав форми списа, чим нервував мене безумно. В їх чарах з’явився ритм — перша ознака скерованості — і дивні ущільнення, які, напевне, позначали присутність власне чаклунів. Потім я розігнав Джерело до максимуму і послав уперед різкий, гострий імпульс, який кардинально відрізнявся від усього, що я робив перед тим.
Вийшло?
Ні, закляття не розпалося, але його структура одномоментно стала на порядок складнішою, розшарувалася, порадила візерунки третього і четвертого рівня, видимі навіть мені. Чи міг заклинатель тепер утримати своє творіння? Навряд чи воно було набагато складнішим, ніж упійманий некромантами розум людини.
Без зайвої скромності скажу: я би — втримав, але тут дається взнаки різниця в досвіді учасників. В структурі білого закляття на секунду виділилися обриси п’яти майже нерухомих вузлів, які дисонували зі спільним ритмом. Вони почали гальмувати потоки, розривати їх об себе. Лише хтось один там розумів, що саме він робить, використовуючи потужність чужих Джерел, але зараз цей один був зайнятий порятунком власної душі — магія вийшла у нього з-під контролю.
Небо оскаженіло, наверху моментально надулися густі чорні хмари; шо було для них матеріалом — волога чи кислота — залишилося лише гадати. Поряд з хмарами висіли сотні веселок, в землю вдарили оранжеві блискавки. І все це — в абсолютній тиші.
Супер! Прекрасно!
І тут я зрозумів, що розсіяти накопичену моїм власним плетінням енергію до кінця у мене вже теж не виходить. Що означало: зараз мене довбане «відкат», питання лише, наскільки сильний. В голові стрілою пролетіло все життя і особливо — те, що я знав про подібні ситуації. Мене чекала маса можливих сценаріїв, від задоволення засмажитися заживо до перспективи стати повним ідіотом, причому, імовірність залишитися живим без допомоги хорошого цілителя була близькою до нуля. Але, затримуючи момент відсилання Джерела, я лише допомагав накопичити додатковий потенціал.
Що ж робити? Дурниця, не питання. Вдарили!
До оранжевих блискавок додався фіолетовий ореол.
Сказати, що мені було погано, а значить — нічого не сказати. Мені було настільки погано, що я одразу ж забув про все, що сталося. Тобто, розумом знав, що послав Соркара кудись на мотоциклі чи то — за допомогою, чи то — нафіг, що прокусив губи в двох місцях і роздряпав до крові лице і плечі, але ніяких образів на цей рахунок моя пам’ять не зафіксувала. Наступним спогадом було те, як я лежу, голий, промерзлий, загорнутий у якесь мокре простирадло, поряд зі мною стоїть капітан Рідзер, посміхається і запитує:
— Слухай, а ти присягу скласти не хочеш?
Тут я ледве не дременув від нього: як був, в самому простирадлі. Мене упіймали і довго заспокоювали, переконуючи, що він зовсім не те мав на увазі. Про що думав цілитель, коли приставив до мене цього психопата, я не знаю, але точно не про збереження моїх нервів.
З моменту моєї ідіотської спроби боротися з білими магами пройшло шість днів.
М’язи відвикли від руху і дрібно тремтіли, на підборідді проросла довга щетина (ніколи себе такого не доводив!), а у шлунку з їжі бовтався лише вівсяний кисіль, але, враховуючи альтернативу, то все були дрібниці. Виявилося, що поки я був відсутній ментально, мене напоїли блокатором, роздягнули і обклали мокрими шматами, намагаючись збити температуру. Була ще пропозиція опустити тіло в криницю, але лікар її обурено відкинув. На моє щастя, рятував мене не сільський коновал, а нормальний військовий цілитель, який з такими ситуаціями стикався регулярно. Можна сказати, що я став героєм з мінімальним ризиком для життя.