— Томасе, я так тобою горджуся!
Я прихильно приймаю привітання родини — єдиний чорний, який прийшов на церемонію з батьками. І не лише з ними: Лючик захоплено крутив головою і засипав мене градом запитань, а маленька Емі (не така вже вона тепер і маленька) із задоволенням приймала увагу білих студенток (не можуть вони пройти попри дитину без уті-путі). Рік назад я би мучився і сам себе згриз, виглядаючи, чи хтось з мене часом не глузує, а зараз мені було глибоко плювати на такі дрібниці (можливо, це так виказувала себе дія блокаторів). Ні, зрозумійте вірно, якби я був удома, то зумів би відбрехатися, і цього візиту би не сталося, але Джо сприймав відсутність реакції за звичайний чорний пофігізм, і після повернення з Арангену, я знайшов удома телеграму, де було вказано конкретну дату приїзду рідних. Добре хоч зомбі вдалося пристроїти у чистильників.
А от Рон прийшов на церемонію сам.
— Вітаю. — Чвертка розумно почекав, коли білі потягнуть моїх рідних знайомитися з оранжереєю і іншими пам’ятками і цікавинками університету.
— Тобі того ж.
— Скажи, а як ти ухитрився здати магію, якщо сидиш на блокаторах?
Я багатозначно тицьнув пальцем вгóру:
— Зв’язки. Потрібні знайомства в верхах. Ти собі не уявляєш, які люди замовили за мене словечко! Сам як? Я думав, ти на осінь залишишся.
Рон знизав плечами:
— А воно мені треба? Довелося, правда, потрудитися… Вип’ємо?
Але на території університету алкоголь не пропонували, найближчі пивниці в день випуску від гріха подалі позакривалися, так що розваги довелося відкласти до вечора. Я сплавив Джо папку з дипломом, шапочку з китичкою і обов’язкову на церемонії червоно-білу мантію (на прокаті цих балахонів хтось заробив собі добрий маєток) і перебрався туди, де навколо столів з закусками тусувалася найбільш тверезомисляча частина випуску.
За дальнім столиком потайки розпивали подарунковий лікер викладачі. Святкують, що нарешті позбавилися нас. Чого радіють? Через два тижні новий навчальний рік.
Столик з м’ясними закусками і здоровенною мискою салату щільно обступили випускники факультету бойової магії. Природньо! Не фруктами же на патичках нам харчуватися. Я витягнув зі стосу чисту тарілку і пішов наздоганяти пропущене. Однокурсники-чорні посунулися, мугикнули якісь привітання і залишили свої дурні жарти при собі. Ось що значить репутація, причому, навіть не моя — події в Арангені вважалися державною таємницею. Як і належить хорошому учневі, я купався у промінні слави мого наставника — великого і жахливого Етана Сатала. Подумати лишень, два роки тому його ніхто не знав, рік тому його вважали молодим вискочкою, а тепер, при звуках його імені, очі у всіх стають скляні, а погляди повертаються до неба.
Наш найбільший знавець управляючих чарів, який регулярно намагався сперечатися зі мною за першість в цьому питанні, опустився до бесіди:
— Ти тепер куди, Тангоре, в Хо-Карг рвонеш?
Сказати йому, що лише псих стане перебиратися до столиці в такий час? До спеки, чуми, і юрм голодранців.
— Знаєш, місто, де вже місяць карантин — не межа моїх чаянь.
— Який карантин? Звідки карантин? — стрепенувся майбутній геній банківської сигналізації (він такі пастки виплітав, у мене мізки геть зносило).
Таке враження, що газети читаю один лише я.
— Надзвичайне положення, з забороною переміщень і цивільних інститутів влади. Песець, коротше кажучи, з нагоди чуми і масових безпорядків.
І невідомо, чого влада боїться більше — людей чи зарази.
— Це хто сказав? — насупився хлопець з талантами армійського спеца.
Пропонувати себе в якості свідка я не став і мовчки звів очі до неба. Всі зрозуміли правильно, і на мить запанувало благоговійне мовчання.
До столу пропхався студент зі звичайних, хапнув порцію салату з яловичиною і, мило посміхнувшись, забрався геть.
— А я от чув, — вирішив проявити ерудицію невиразний хлопчина без якихось помітних уподобань (з таких виходять великі начальники), — що в Арангені ледве не розмазали генерала Зертака.
От тобі і державна таємниця. І це білих вважають пліткарями!
— Як? Хто? — ожив народ. Чорних хлібом не годуй, де над чужою бідою позловтішатися.
— Та так, що, поки він за каштадарцями дивився, ці самі підібралися з тилу і ледве не прокляли усіх на смерть. Якийсь чистильник усіх порятував.