— А як примушують до співпраці розумних істот? По черзі, то лякав, то обіцяв усякі блага.
— А звідки ти знав, які блага йому підходять?
— Він сам дав зрозуміти, майже одразу. Його приваблюють нові враження, відчуття і емоції, які він не може відчути без посередника-людини. Зараз у нього мало об’єктів для контакту і він нудьгує.
— Тим не менше, він намагався тебе вбити…
— Скорше — отримати тіло в необмежену власність.
Сатал помовчав, обдумуючи почуте.
— Це твоя власна інтерпретація подій?
— Його поведінку важко інтерпретувати двозначно — це як ніби хтось живе у твоїй голові.
— І як швидко у вас дійшло до такого взаєморозуміння?
— Ну, не одразу, — тут я згадав дивні алхімічні сни, — перші ефекти почалися тижні через два, хоча, можливо, він міг зробити це раніше, просто чекав. Це кмітливий і розумний сучий син.
Сатал розуміюче кивнув, поклав на стіл гроші за чай і пішов, нічого не пояснюючи і не прощаючись. В принципі, така поведінка для чорних нормальна, але що мені робити з моєю власною цікавістю?
Забити! Зосередитися на тому, що всього через два дні я буду вільним.
Візит родичів остаточно перетворився в кошмар наяву. Можливо, Джо просто не розумів, яким випробуванням для моїх нервів є його присутність. Ну, так, раніше ми жили в одному будинку, але це було давно, я відвик, і конкретно цю квартиру ні з ким ділити не планував. Велика удача, що у виписаний цілителем коктейль входили не лише блокатори, а і релаксанти.
Зате який кайф я відчув, провівши родичів на вокзал і повернувшись в квартиру САМ. Словами не опишеш! Весь вечір просто валявся на ліжку, поверх покривала, в черевиках, і насолоджувався тишею. Потім ходив кімнатами і повертав речі на звичні місця, тим самим затверджуючи свою абсолютну владу. Треба дивитися правді в очі: я також виріс, мені пора мати власний дім і бути в ньому повновладним господарем. Наймана квартира більше не задовольняла моїх зростаючих вимог.
Як це не банально звучить, чорному магові терміново була потрібна власна вежа, але вибудувати її в околицях Редстона було нереально. Не пощастило.
Глава 3
Слідкувати за вищестоячим начальником, та ще й магом, — не надто благородна справа. Крім того, зазвичай не надто сумлінний Паровоз зараз відчував певну провину — Сатал йому подобався. Але Кевінахарі була непохитною:
— Все, що не заборонено — можна. Список приніс?
— Так. Тут все, що він взяв зі спецсховища і складу речових доказів, зірочками помічено те, що вже повернув, галочками — що я бачив у нього в кабінеті. Таке враження, що дечого в Управлінні вже нема.
Емпатка уважно вивчила список, підкреслюючи жирними лініями деякі найменування.
— Ось це — досить рідкісний інґредієнт, але в чорній магії він застосування не має. Два амулети, призначення яких експерти так і не встановили. Записи, вилучені з місця злочину, зашифровані. Тебе це не напружує?
— Містер Сатал — співробітник НЗАМПІС з багаторічним стажем, — набундючився Паровоз. — Висувати підозри про те, що він спокусився на якісь…
Кевінахарі вперто покрутила головою:
— Сатал — людина. Хай він чорний, хай маг, але ним теж можна маніпулювати. Дуже важко, але можна. Просто, я не розумію, на чому його могли заарканити. Порозпитуй, чи не ставалося останнім часом чого-небудь незвичайного, лише дуже обережно — як би нам самим теж не прилетіло.
У відповідь Паровоз лише хмикнув — вся ця затія йому не подобалася з самого початку. Він вже шкодував, що піддався на вплив емпатки. А раптом, ворог — Кевінахарі? В кінці-кінців, колір у неї якраз відповідний. Бер твердо вирішив, що далі простого наведення довідок іти не стане, а потім поговорить з Саталом прямо, без таємниць, щоби розібратися у всіх цих махінаціях.
Але в процесі того, як на його стіл лягали повідомлення від підлеглих, плани Паровоза мінялися не швидко, а дуже швидко.
— Погані новини, — цього разу капітан прийшов в кабінет емпатки сам. — Я визнав, що сталося, — Кевінахарі потягнулася за горнятками і чайником, але Бер рішуче відмахнувся. — Ти ж знаєш, що у Сатала є діти — дівчинка і двоє хлопчиків-близнюків? Так от, вчора почався навчальний рік, а близнюки в школі не з’явилися. Викладачі хвилюються, родичі здивовані — їх ніхто не попередив. Сатал каже одним — одне, другим — друге, а його дружина взагалі ні з ким не розмовляє.
— Це погано. Погано-погано-погано, — Кевінахарі зіщулилася в кріслі, згорнувшись в маленьку грудочку.
— І що найгірше — я нічого про це не знаю. Агенти мовчать, ніяких нових фіґурантів останнім часом не з’являлося. Що робитимемо?