— На тобі амулетів, як на каштадарці намиста. Сиди тут!
І Паровоз залишився в кущах, топтати траву разом з магом і сердитися на свою тимчасову безпорадність. Кевінахарі медитувала.
Весь штурм зайняв від сили хвилини три. З усіх Чудесників у підвалі будинку відреагувати на появу озброєних людей встиг лише один — сектант, який сторожив дітей, метнувся вглибину кімнати, до великої металічної колби на високій тринозі. Невідомо, чим би закінчилася історія, якби в той же момент йому під ноги не кинувся в’юнкий, рухливий хлопчак. А що ви хочете? Ніякі мотузки не здатні довго втримати на місці дієву натуру. Застигнутий зненацька, охоронець простягнувся на підлозі, опинившись в межах досяжності другого близнюка, і був моментально вкушений за вухо. Розлючені довгим полоном чорні з нелюдськими вересками вчепилися в свою жертву. Шоковані поведінкою дітей бійці забарилися, і це ледве не вартувало Чудесникові зору.
Дрімотний спокій осіннього вечора вибухнув звуками і рухами.
На подвір’ї обшукували і зв’язували арештантів, які ще не встигли повністю усвідомити зміну свого статусу. Залишені на дорозі вантажівки підігнали ближче, старою хатою гриміли кроки команди зачистки, капрал знайшов у флігелі телефон і тепер намагався додзвонитися в управління (прокляття Сатала ще трималося). Перед воротами бійці розчищали місце під табір (ночувати зібралися, чи що?). Переполохані кури безладно металися у людей під ногами.
Сатал, вимучений, але задоволений, пильно слідкував за розвагами своїх діток, які лазили капотами вантажівок з захопленими і перемазаними кров’ю мордочками. Разом вони нагадували сімейку вурдалаків, яким щойно вдалося непогано поживитися.
— Принаймні, допомога емпата їм не знадобиться, — ледь чутно пробурмотіла Кевінахарі.
Бер погодився кивком — трохи збоку від решти групи цілитель загону перев’язував все ще виючого від болю бранця, шкіра на лиці Чудесника висіла клаптями. Штурмовиків від травм порятували шоломи і лати (чорним звіренятам було байдуже, на кому зривати злість), але варто було почутися лункому вигукові батька, і близнюки дивним чином перетворилися — маленькі бестії стало просто шовковими. Якби не вимазані чужою кров’ю обличчя і зашмундяні обдерті костюмчики, можна було би подумати, що дітлахів вивезли на пікнік. Та авторитету батька події, очевидно, не підірвали…
Капрал відірвався від безтолкового спілкування з телефоном.
— По-моєму, простіше послати кур’єра, сер. І виставити варту до приїзду експертів.
Паровоз примружився на стрімко темніюче небо.
— У вас спецосвітлення є? Дане, як тут з відвертаючими Знаками?
— Якщо що де і стояло, вони самі все знесли, — Сатал спритно підхопив одного з близнюків, який саме почав падати з підніжки, і звично плеснув його по дупі.
— Спецзасобів у нас нема, — занепокоївся капрал, — ми їхали затримувати людей.
— Ось що, кидаємо все, як є, і валимо в місто. Ти як хочеш, Дане, але я з твоїм новим другом знайомитися не хочу.
Полонених Чудесників загрузили в одну вантажівку, а безмірно войовничих спадкоємців старшого координатора — в другу. Будь вони хоч сто разів чорними, діти залишаються дітьми — хлопчаки втомилися від надміру вражень і заснули сидячи, зі зворушливою довірою притиснувшись до батька з двох боків. Паровоз скоса на них поглядав і думав, чи став Сатал великим і жахливим до того, як одружився, чи вже після.
— До речі, — після благополучного розв’язання ситуації Кевінахарі перебувала в стані, близькому до ейфорії, — що він вимагав у тебе за свою допомогу? Крім невикористання блокаторів, природньо. Май на увазі, позбавитися мітки Шереха не можна, еліксири здатні лише зняти гостроту приступів.
— Нічого, — Сатал посміхнувся, — він дав зрозуміти, що це подарунок.
Вантажівка підстрибнула на вибоїні, один з близнюків почав ворушитися у сні, і батько підтягнув його поближче на лавиці.
— Дивна істота, — пробурмотів капітан.
— Нормальна істота, — легковажно відмахнувся маг, — не розумію, чого Тангора аж так від нього вéрне.
Паровоз не став перечити думці координатора, в кінці кінців, сорок днів карантину ще не минули.
Глава 4
Я слухав промову нового помічника директора, який віщав про своє бачення майбутнього «Біокіна», одночасно намагаючись зрозуміти, що ж в моєму житті знову пішло не так. У мене була робота і прибутки, суму яких дядько Гордон міг побачити лише у сні, власний закуток, повага колег, маса вільного часу, повне розваг місто і ніяких обтяжливих обов’язків, навіть в НЗАМПІС про мене, хай тимчасово, але забули.