Чого ж мені, собаці краухардському, ще не вистачає?
Хіба таким повинне бути життя справжнього алхіміка, втаємниченого в найглибші ідеї буття, майже всемогутнього Майстра? Навіть злиденне існування дядька Гордона було ближчим до мого ідеалу — в нашій долині він був ЄДИНИМ, а я в Редстоні — всього лиш кращим.
В плані заохочення співробітників фірма пропонувала безкоштовну каву, в будь-яких кількостях, природньо, без бренді. Я сьорбав мутну конторську бурду і з сумом згадував секретарок Полака.
— Томасе, ти сьогодні ввечері вільний?
Як то кажуть, згадай Шереха, він і прийде. Ідейний гуру «Біокіна» був, як і раніше, бадьорим і повним ентузіазму, от тільки тепер на ньому був діловий костюм, нічим не гірший, ніж у мене, та і стиль зачіски, будемо щирі, дуже помітно змінився.
Про нинішній вечір я ще не думав, тому без вагань відповів:
— Так!
— Це прекрасно, — зрадів він, — ми тут хочемо влаштувати щось на кшталт вечірки для старих співробітників. Прийдеш?
— Обов’язково! — витягнути Рона на пиво мені ніяк не вдавалося, а тверезе існування почало трохи напружувати.
Я швиденько розкидав усі папери, які у мене було накопичилися (новий алхімік намалював газогенератор без клапану аварійного стравлювання тиску, дрібничка, а як гівно в морду присне, смішно не буде) і рівно о п’ятій нуль-нуль викотився з офісу, передбачаючи нехай скромнішу, ніж хотілося б, але вечірку.
Старими співробітниками, відповідно, виявилися я, Полак і Йоган. Карла оминули, і скоро стало ясно — чому. Назрівав бунт на кораблі.
— На жаль, вкладники «Біокіна» не зацікавлені в нових розробках, — зітхав Полак, підсуваючи до мене гальбу пива і таріль свинячих вушок. Йоган, задовбаний цілоденним копирсанням в безконечних звітах, відчайдушно кивав, — фірму було задумано, як інноваційний проект, а тепер вона вироджується в бригаду креслярів.
Я зробив добрячий ковток. Добре! Але чорного такою фігньою не купиш.
— У вас що, проблеми з пошуком нового місця роботи?
А може, інвестори стали хоч трохи розумнішими? (Для нього це би обернулося катастрофою.)
Полак похитав головою, таким серйозним я його ще не бачив ніколи.
— Ні. Ми хочемо все почати наново, з нуля. Суть в тому, що тему, яка нас цікавить, більшість експертів вважає провальною. Гроші-то я знайду, але без твоєї допомоги розв’язати задачу ми все-одно не зможемо, — в очах Полака з’явився фанатичний блиск, — зате, у випадку успіху це буде прорив!
Я замислено похрустів свинячим хрящиком. Чи не намагаються ці халявщики сісти мені на шию? За експертні висновки, взагалі-то, прийнято платити. Чи вони пропонують мені увійти в долю?
— І що ж це у вас за задача?
Йоган виклав на стіл пухку папку, а Полак підсунув її до мене:
— Буде краще, якщо ти сам сформуєш власну думку про проблему. Рішення про те, чи варто нам всім влазити в цю авантюру, залежить лише від тебе.
Я покрутив у руках згорток, перекручений шпагатом навхрест і зав’язаний мертвим вузлом (вони б його ще сургучем запечатали). Така таємничість мене заінтригувала.
— Добре, я подивлюся, але пізніше.
Полак зітхнув.
— Часу в нас скільки завгодно. За моїми даними, конкурентів у нас нема.
Додому я повертався майже тверезий з важкенькою папкою під пахою. В давніші часи халявка випивка викликала би в мене прекрасний настрій, а тепер навіть нудьгу не розігнала. Ну, подумаєш, пиво. Як це банально! В кінці кінців, я і сам міг собі його купити. У консьєржа мене чекав ще один «подаруночок», конверт з віддрукованою типографським способом адресою — редстонський комісар фонду Роланда Світлого запрошував мене на співбесіду.
Отримання повістки мене анітрохи не потурбувало — я щиро вважав, що розбиратися з Фондом буде Сатал. В крайньому випадку можна було обговорити повернення грошей за навчання (зазвичай, вони йдуть назустріч побажанням стипендіатів). Наступного дня я взяв вихідний (за рахунок відпустки, нічо собі!) і вирушив в управління, тиснути на нерви своєму альтернативному начальству.
В маленькому кабінеті Бера ганяла чаї свята трійця: координатор, капітан, Кевінахарі — і всі дружно витріщилися на мене.
— Ну, що я казав, — буркнув Паровоз.
Я спохмурнів.
— Ти сьогоднішні газети читав? — поцікавилася емпатка.
Вони що, знущаються?