— А як твої хлопчаки?
Сатал блідо посміхнувся:
— Прекрасно! Я зараз намагаюся з родиною не спілкуватися — не можна демонструвати молодшим свою слабкість.
Враховуючи, як виглядають молодші в сім’ї чорного мага, Паровоз з таким підходом погоджувався абсолютно — власні численні племінники Бера на тлі близнюків видавалися ну чисто ангелами.
На подвір’я з шелестом шин закотився службовий лімузин, чорний, з ледь помітним блиском Знаків під емаллю. З автомобіля виліз невисокий маг з шкіряною текою в руках і акуратним бейджиком на лацкані піджака.
«А міміка-то в нього покращилася!» — підмітив про себе Бер і подумки скривився. Якщо раніше дивакувата зовнішність Ларкеса ефективно відлякувала народ, дозволяючи уникнути багатьох непорозумінь, то тепер згладжувати шорсткі місця капітанові доведеться самотужки.
Між тим маги розкланялися у звичайній для чорних матері — без доторків і потискання рук — готуючись продовжувати спілкування подалі від сторонніх очей. Взаємної ворожості в їхніх позах і жестах не відчувалося.
— Ви з ним працювали раніше? — тихо поцікавилася емпатка.
Паровоз похмуро кивнув.
— П’ятнадцять років. Правда, керівництво тоді сиділо в Ґердáні, це спрощувало ситуацію..
Кевінахарі замислено схилила голову.
— Не дуже комунікабельний, зате не схильний до емоційних спалахів. Розважливий. Непогане поєднання для керівника такого рангу!
Паровоз скривився — він не хотів розводити критику минулого начальства. А тепер — ще і майбутнього.
— Він дуже хороший керівник, просто чудовий. У нього всі завжди роблять саме те, що треба. Ніколи не знають, що, власне, треба, але саме це і роблять, без варіантів.
На очах у Бера звільнилося чи добилося, щоби їх перевели деінде, кілька дуже компетентних співробітників, нездатних витерпіти того, що з до них ставляться, як до бігових тарганів. Причому, спроби уникнути рутини або вимоги пояснень Ларкес сприймав як саботаж, небажання працювати і особисту образу.
— Цікаво… — протягнула емпатка.
Паровоз не відреагував (може, їй і цікаво), а поквапився геть — на сьогодні в нього була маса невідкладних справ окрім зустріч і з старим-новим начальством.
Переналаштування Знаків і печатей — справа кількох хвилин, якщо його проводить попередній власник (а якщо без нього, то кропітка робота може зайняти і пару тижнів). За якісь півгодини вся повнота влади магічного «нагляду» в північно-західному регіоні перейшла до Ларкеса. В якості заключного штриха, маги перемістилися до кабінету координатора.
— Відібрав приміщення у капітана, — з легким докором зауважив Ларкес.
Сатал знизав плечами — дружня поведінка конкурента його дезорієнтувала. Властивостей емпата у чорного мага не було, але, в кінці кінців, він вимудрував, що посмішка колеги — не більше, ніж маска.
— Переб’ється!
— А чим був поганий офіс в Ґердáні?
— Надто далеко від центру подій.
— Зате, якщо хтось замахнеться на керівництво, жертв серед цивільних буде менше.
Сатал пригадав кілька епізодів з недалекого минулого, але погоджуватися все-одно не став.
— Замахам потрібно запобігати!
— Згоден! — урочисто посміхнувся Ларкес, чим знову викликав у колеги легку розгубленість. — А як справи у вашого чудового підлеглого? Мушу визнати, що ідея викладання некроманту бойових прийомів дала вражаючі результати.
Сатал невизначено мугикнув і вирішив, що цю дивну розмову треба закінчувати. Він вийняв з шухляди столу великий пухкий конверт і мовчки передав його Ларкесові. Конверт миттю зник у теці нового координатора.
— Все, я назад, в карантин, — зітхнув Сатал. — Містер Арверті, напевне, вже там у себе ікру метати готовий. Ніколи не попадайтеся місцевим цілителям — страшні люди!
— Ларкес провів колегу до порога, сердечно побажав чому успішного завершення карантину, зачинив за його спиною двері і замкнув ключем на два повороти. Ще якийсь час посмішка жила на його обличчі ніби сама по собі, а потім вицвіла, поступившись ляльковій непорушності рис. Маг викликав Джерело і уважно оглянув приміщення, задоволено кивнув і лише після цього вивалив на стіл вміст теки — кілька картонних папок, дві дюжини амулетів, гарну кришталеву чорнильницю і довгий дерев’яний пенал, прикрашений зовсім не декоративним орнаментом. Потім Ларкес якнайдетальніше вивчив подарунок попередника. Великий пухкий конверт виявився під зав’язку набитим паперами: копіями звітів, карт, схем і доносів. Новий координатор розклав їх і заново скріпив за якоюсь іншою, зрозумілою лише йому схемою, а потім сховав до простої сірої папки, на якій від руки було виведено підпис: «Проект «Місто Короля»». Папка зайняла своє місце на книжковій полиці, прекрасно вписавшись в оточення.