— Перепрошую, сер, — опонент Квайфера, — я — Ганнибал Брайєн, начальник окружного відділку НЗАМПІС. Адже ви бойовий маг, чи не так?
— Так!
І чим швидше це зрозуміє моє оточення, тим краще. Квайфер помітно ослабив натиск.
— Справа в тому, що за моїми даними, цим поїздом повинен був прибути експерт нашого криміналістичного відділу. Ви про це що-небудь знаєте?
— Без поняття! А як звуть того експерта?
Він знітився.
— На жаль, мені цього не повідомили.
— Тоді — раджу уточнити!
Ні, інших чорних магів у потязі не було, але обурював самий факт — не знати, як мене звати! Містер Брайєн в глибокій задумі лишився на пероні, а решта (я, інспектор, помічники і не представлений мені білий) потягнули купу багажу в бік вокзальної площі. Треба визнати, що приклад Соркара виявився заразним: окрім валізи і двох коробок з книжками, зі мною в путь вирушив срібний сервіз, ремонтний набір для мотоцикла, акуратна скринька з зіллями і чудо сучасної техніки — грамофон (останній в дорозі двічі навіть намагалися поцупити). Можливість відтворення звуку без допомоги магії викликала в мені естетичне задоволення.
Під моїм пильним керівництвом речі і зомбі загрузили в невелику вантажівку. Потертий життям агрегат був захляпаний грязюкою по самий дах, підсохлі бурі плями ховали під собою якісь емблеми і написи. Втім, тут всі виглядали так само — чи то доріг в околиці не було, чи то місцеві жителі про них не знали.
Спостерігаючи за балакучим і діяльним Квайфером, я розумів, що у великій бочці меду є-таки ложка дьогтю: мій новий бос абсолютно не вмів спілкуватися з чорними. Тобто, він знав, що такі люди існують і, напевне, не раз їх бачив, але в колі його спілкування (серед підлеглих, знайомих і сусідів) нашого брата не було. В майбутньому це обіцяло масу дрібних проблем. А чи не варто відновити знайомство з містером Брайєном? В кінці кінців, згладжувати подібні нерівності — його святий обов’язок? Вирішено! Як тільки влаштуюся, першим ділом знайду окружного шефа.
Сюрпризи бувають не лише в житті чорних магів. Молодий чоловік з густими каштановими кучерями носив форму посильного так впевнено, ніби і справді їм був; перев’язана червоною стрічною коробка в його руках виглядала цілком органічно. Він любив носити яскраву уніформу, через яку риси його обличчя ніхто не запам’ятовував, і давно навчився створювати потрібне враження, взагалі не вимовляючи жодного слова, завдяки чому, голосу його ніхто теж не знав. Ні випадкові свідки, ні жертви, якщо тим чудом вдавалося вижити, ні підняті некромантами небіжчики не могли описати невловимого вбивцю, навіть його ненормально розширені зіниці в показах не фігурували.
Попасти на другий поверх багатоквартирного будинку, обминувши консьєржа і двох мешканців, які якраз спускалися сходами, було геть просто. Біля потрібної квартири молодий чоловік сповільнився, впорядковуючи думки і піднімаючи коробку потрібним боком на рівень грудей (схована всередині смертоносна машинка давала можливість зробити лише один постріл). Того, хто чекав його за дверима, вбився вивчив до найменших подробиць і міг вирізнити в будь-якому натовпі, зі спини і боком, але двері відкрила легковажна жіночка в підв’язаній до пояса спідниці і шльопанцях на босу ногу.
— Тобі кого, хлопче?
— А де… воно… він..
— Та він поїхав уже гет! — відгукнувся з квартири ще один жіночий голос. — Учера ше поїхав.
За дверима шурнула ганчірка, загриміло відро — ще одна допитлива тітка хотіла подивитися на нещасливого відвідувача. Несправжній кур’єр метнувся до ліфта — поспішна втеча була кращим виходом, ніж спроба експромтом прибрати невідому кількість свідків, а потім ще і консьєржа внизу. Все одно ясно, що справа зірвалася, тепер головна задача — розчинитися на вулицях Редстона, щезнути в юрмі.
Пізніше незакінчений вбивця буде битися в істериці на підлозі, доказуючи, що не винен в провалі, почує необхідні слова втіхи, прийме причастя і піде, трохи похитуючись, але вже абсолютно спокійний. Доза «драконячих сліз», повільно розчиняючись в його крові, поверне йому твердість духу і не дасть помітити два уважних погляди, спрямовані на його спину.
— Що скажеш?
— Скажу, що як це не сумно, Учителю, Ілан допомагає нашій справі востаннє.
— Згоден, — той, кого назвали «Вчителем» глибоко зітхнув. — Якщо чаклунам вдалося знову приборкати древнього демона, залишати такий слід просто недопустимо. На щастя, чудовисько нерозумне і не здатне розбирати причинно-наслідкові зв’язки. Через півгодини дія «сліз» досягне піка, йди до Ілана і допоможи йому… піти.