На мене подивилися зі співчуттям.
Сама по собі наша контора монтажем або ремонтом чого б то не було не займалася. Алхімічному наглядові належало писати цидулки — довідки про ступінь зношеності основних засобів, рекомендації до впровадження нового обладнання, експертні заключення про причини аварійних ситуацій; для цього в штаті були юрист і машиністка. Заумні папери потрібні були населенню не так вже і часто, і весь інший час державні алхіміки халтурили на стороні (як я і гадав).
— Ти не думай, хлопче, народ у нас не дикий, — толкував мені старший інспектор. — Ми просто живемо далеко, новинки до нас не одразу доходять.
Але тоненький струмочок нововведень все-таки досягнув Суессона і босу Квайферу, який одним місцем відчував нові віяння, терміново знадобилася людина, яка б розбиралася в нинішньому стані справ. Тепер за умовчанням вважалося, що куратором усіх новинок доведеться бути мені.
І з усього немислимого багатства вибору першим таким пристроєм виявився закуплений на загал місцевими фермерами найновіший трубчатий газогенератор. Ви не уявляєте, з якими відчуттями я дивився на цю конструкцію! (Це прокляття. Вони мене переслідують. Треба тікати!) Ситуацію загострювало те, що доморощений трест зекономив на монтажниках, так що мені дісталася уся та занудлива рутина, якою зазвичай займався Карл. Ні, я впорався, але на те, щоби усунуту вже допущені помилки в збиранні і з’єднаннях, пішов майже місяць.
Зате після закінчення робіт всі місцеві називали мене «майстер (!) Тангор». Наскільки я зрозумів, умілому алхіміку тут могли пробачити все, навіть вредний чорномагічний характер.
А от з задачею шефа Брайєна у мене прогресу не було.
Відповідний ритуал ми провели майже одразу, особливою замислуватістю він не виділявся: трохи потримавши в рухах розсічений на косо череп, я впав у транс на дві години, а потім ще годину пробував зібратися з думками.
— Ну, як? — з надією поцікавився містер Брайєн (у нього було звання — капітан — але воно ніяк йому не пасувало).
— Та хрінувато, — резюмував я, — перед смертю дитину чимось опоїли, тому своїх убивць він не бачив.
— Наші експерти щось таке казали, — нагадав собі він, — у них склалося враження, що тут проводився якийсь ритуал, але в білій магії нема заклять, де потрібна смерть звичайних людей, навіть в забороненій її частині.
Те, що стосувалося заборонених, смертних заклять — це Брайєн повинен був знати краще за мене.
— Ну, а чорною магією тут і не пахне, гарантую. Далі. Хлопчик був слабоумним, тому ні імені свого, ні місця проживання не знав. Але дечого вони не передбачили, — я взяв приготовані листки паперу і вивів на них низку знаків. — Ось це було написано на воротах притулку, де він жив. Скорше за все, забрали його звідти цілком офіційно.
— «Горіховий Гай»?
— Одразу попереджаю: не маю поняття, де це. В якості натяку — в тій місцевості траплявся сніг, але падав він рідко, а коли танув, залишалися чорні розводи. Може, там завод недалеко, а може — в котельні труба коротка.
— Будемо шукати….
— Прапор вам в руки. Розпізнати вихователів я зможу, якщо пам’ять дурника зійде за доказ.
— Але ж це все-одно дитина!
— Знаю, але розповісти про себе він не зможе майже нічого.
Наступні сім ритуалів, які проводилися строго через передбачені традицією інтервали, показали, що всі жертви мали ті чи інші дефекти, які утрудняли розпізнавання їх особи і місця проживання. Складалося враження, що злочинці брали до уваги можливість залучення некроманта і потурбувалися, щоби робота експертів кримінального відділу була максимально нелегкою. Лише двох дітей було справі викрадено, на мою думку, решту викупили у батьків або усиновили. Особливо мені запам’яталася сліпа дівчинка, яка з самого початку запідозрила нових «опікунів» у підступних намірах, але не мала можливості ні тікати, ні ставити хоч якийсь спротив. Володіючи дивовижно тонким слухом, вона розчула назву місця, куди її везли — «Ундеґар». Слово лякало, в її свідомості воно ототожнювалося з величезним холодним пустим простором, але в реальності виявилося вузькими щілинами древніх шахт, розташованими на півдні Суессона.
— Доведеться все там обшукати, — похмуро повідомим Брайєн, — тунелі тягнуться під землею на багато кілометрів, пес його знає, що там ще може знайтися.
Я серйозно розглянув варіант залучити до розслідування Шереха, але у розбещеного увагою монстра були проблеми з конкретикою. Допустимо, він зуміє ототожнити мертвих дітей зі знайденими скелетами (що вже вимагає деяких розумових зусиль), але в безодні його дивної пам’яті події п’яти і п’яти тисяч років тому були рівноцінними, для того, щоби вичленити з потоку нелюдської свідомості щось путнє, потрібні додаткові ключі.