Всі наче отямилися і одночасно забігали. Збоку здавалося, що поява нежиті для співробітників НЗАМПІС — свято. Пан уповноважений якось непомітно розпрощався з усіма і поїхав. Ха!
— Давайте, я відвезу вас додому, — запропонував містер Брайєн.
Оце діло, а то ж так усі і пороз’їжджаються, мене тут кинуть.
— Ну що, взув я вас?
— Ну, не так щоб надто, — містер Брайєн був не в тому настрої, щоби підгодовувати моє самолюбство, — містер Ґійом якраз казав, що місцевість треба прочесати і ретельно перевірити в магічному плані.
Мене аж покоробило. Це що виходить, не я виділився, а цей заїжджий жевжик був здатний зробити все сам? Так, глядиш, він і всю справу без мене розкриє. Чорна натура ревниво стрепенулася. Треба напружитися, кóпнути Брайєна і самому зібратися: ніякий білий, хай він хоч сто разів уповноважений, не посміє вчити мене жити!
— А що експерти про останню кістку кажуть?
— Нічого. Вони лише вчора об’єкт отримали на розгляд, зараз теж звіти пишуть.
Тобто, він тицьнув останню знахідку спочатку мені, а вже потім — їм? Зворушливий рівень довіри.
— Заїдемо, запитаємо?
Шеф не став заперечувати, він і сам про це думав неперервно, і замість ферми ми поїхали у Верхній Вал, в офіс «нагляду». На подвір’ї уже стояло авто містера Ґійома.
— Поцупить він твої речові докази, — гмикнув я.
Брайєн вилетів із сидіння, ніби чариком поцілований.
Як я і допускав, пан уповноважений намагався присусідити нашу кістку, а заодно і звіт експертів (не хоче славою ділитися, сучий син!), шефові вдалося наполягти лише на тому, щоби йому зняли зі звіту копію (за підписом самого Ґійома). Я зумів ознайомитися з текстом, скориставшись тим, що Брайєн не може відірвати рук від керма (дякувати місцевим дорогам!). В результаті, виходило, що матеріальних слідів впливу на кістці нема (тобто, розрубали її ще за життя небіжчика), а от відбитки магії (причому, свіжі відбитки) є, причому, природньо, магії білої. Експерти відмітили схожість з попередніми зразками, як аури, так і структури заклинання. Як шкода, що з білих магів не пишуть кристали!
Я добився від шефа обіцянки тримати мене в курсі справ, той заприсягнувся і наче згинув, імовірно, йому зовсім не хотілося на додачу до незадоволеного начальства возитися ще й з допитливим чорним. Тиждень минув без єдиної вісточки, але світ не без добрих людей — про те, що пан вповноважений влаштовує прес-конференцію, мені і без Брайєна шепнули. Я приперся туди, не уточняючи, запрошували мене, чи ні.
Те приміщення, яке в суесонському офісі НЗАМПІС гордо називали конференц-залом, могло помістити максимум чоловік двадцять, на підставі цього запросили лише шістьох журналістів, а широкій громадськості не казали, взагалі, нічого. Мене теж намагалися завернути, але я показав своє вічно тимчасове посвідчення співробітника НЗАМПІС. Мене все-одно намагалися завернути, тоді я продемонстрував маленьку (всього чотири сантиметри) кишенькову блискаву. Місцеві поліцейські не настільки впевнені в собі, щоби качати права перед бойовим магом.
Все виявилося просто до ідіотизму — винними у смерті вісьмох дітей були оголошені Чудесники. Містер Ґійом заявив це твердо і був настільки певний себе, що у газетярів, думаю, ніяких сумнівів не з’явилося. (А, може, він їм магією допоміг?) Сектанти, наче, намагалися дістати з шахти якісь археологічні рідкості, для чого треба було використовувати кров невинних жертв, тепер охорону Ундеґара буде посилено, і повторення кошмару можна не боятися. Шеф Брайєн до сказаного не додав ні слова, він просто мовчав, і я міг його зрозуміти. По-перше, Чудесники не схильні шукати нові знання, вони і так певні, що знають все краще за всіх; по-друге це ніяк не пояснювало магічних маніпуляцій над трупами; по-третє, ні на йоту не наближало момент упіймання вбивць. Але ж ніхто не стане дивуватися, що поліції не вдалося упіймати Чудесників, чи не так? Якщо тільки вони, взагалі, тут були.
Однак, те, що все крутилося навколо археологічних знахідок, помітив навіть Ґійом. Чому мені це так знайомо? Ах, так, повішений! Археолог-любитель, який приїжджав сюди багато років і покінчив з собою якраз тоді, коли було знайдено дитячі останки. От кого поліція точно не допитувала…
Коли прес-конференцію уже оголосили закінченою, а пара журналістів почала домагатися від її організаторів якихось додаткових коментарів, я підгріб до містера Брайєна.
— Одне питання: вас влаштовує те, що тут було сказано?