— Ти як?
— Мені треба вийти! — шеф «нагляду» зсудомлено стис ноги і кинувся надвір.
М-да, це він ще добре себе контролює, а то було би в мене три купи лайна на підлозі. Хоча, на одну більше, на одну менше… Я відкрив вікна, закрив двері і пішов на кухню, заварювати для Брайєна щось заспокійливе — в такому стані він нікуди не піде і не поїде.
— Яка сволота, подумати лишень, яка сволота! — бурмотів шеф, ковтаючи трав’яний чай.
Скорше за все, це він не про Шереха.
— А хто нині хороший? — цинічно знизав плечима я.
— Але ж ви…
— Отож, я. Підвів цих двох під монстра, абсолютно точно знаючи, чим все закінчиться. Тому що вдруге такої можливості би не було — він би навішав нам всім локшини про державну необхідність і драпонув би.
— Може, справді… — у Брайєна заворушилося сумнів.
— Фігня! Чорний Круг дає повний доступ до особи небіжчика. Заклинатель отримує вичерпний опис чужого життя (я знаю, я цим уже займався). Але організувати ритуал вони вирішили лише після того, як вбили десятьох дітей і нічого не вияснили. Не сперечайся, я за датами бачу, що так і було! Чорний вони, бачте, не вірять, а вбивцям маленьких дівчаток — прошу дуже!
Це було найбільш образливо. Я за своє життя майже нікого не вбив (принаймні — свідомо), а ці типи спланували справжню бійню і — нічого! Більше того, наш дорогоцінний уряд (начистити б його колективне рило) все це санкціонував. Навчити некроманта, бачте, було не комільфо, а діток патрати — запросто.
Добре, Шерех з ними, з небіжчиками. Як би самому тепер не попасти під роздачу…
— Що ж тепер робити? — повільно повертався до дійсності шеф.
— А що такого? За Шереха ми не відповідаємо. Що до відвертаючих знаків, то я периметр новий хотів зробити, по межах цілої садиби. Якраз усі Печаті приготував, залишалося тут погасити, а там — ініціювати, сьогодні і збирався цим зайнятися. От і погасив.
— Хіба так роблять?
— А як роблять? Створення периметра в периметрі на порядок ускладнює ритуал, у кого хочеш запитай!
— І Печаті точно є?
— Хочеш, покажу?
— Не треба, я ж якраз і приїхав для того, щоби проконтролювати. На те, що вони тут теж з’являться, ми ніяк не розраховували.
— Тим більше, що один з них був чорним, — підтримав я новонароджену змову.
Містер Брайєн серйозно кивнув.
— Яка прикра випадковість! Таке може статися з кращими з нас.
— Амінь.
Шеф твердою рукою поставив горнятко на стіл і поїхав викликати труповозку. Бригада з НЗАМПІС приїхала лише вранці. Природньо, від підлоги вітальні на той час залишилися лише спогади.
Грошей на заміну долівки мені ніхто не запропонував.
VII. Безодні небесні і земні
«Ніщо дуже-дуже хороше або дуже-дуже погане не триває дуже-дуже довго.»
«Якщо тобі здається, що все закінчилося, ти — небіжчик.»
Глава 10
Друга інкарнація «Біокіна» здійснилася.
Шлях до визнання світом моєї виключної геніальності почався прозаїчно — з інтенсивної переписки і з замовлення тисячі дрібниць. Визнаю, до зустрічі з Ґійомом я вагався — не хотілося виявитися персонажем книжки про безумного алхіміка, який вирішив ощасливити людство конструкцією з мідних казанків і пропелерів, зібраною в стодолі з дровами. Але якщо вже білий маг зумів опанувати некромантію, то чорному вирішити проблеми ідіотський бактерій — плюнути і розтерти. Заради великого діла довелося купити дім повішеника цілком, благо запросили за нього копійки — після трьох смертей там погодився би жити лише божевільний (ну, або чорний маг). До речі, підлогу у вітальні я міняв сам, в смислі, з молотком в руках, теслі о них навіть торкатися не хотіли, добре, хоч матеріал погодилися привезти.
Цікаво, що скаже Йоган, коли почує про причини ремонту?
Разом з моїми компаньйонами по новому проекту до свого сина приїхав Чвертка.
— Ти-то чого сюди приперся? Ти ж, ніби, автомобілями займатися хотів.
Зовнішній вигляд місцевих вантажівок цілком міг викликати у алхіміка інфаркт.
— Не пішло, — стенув плечима Рон і стишив голос, — ти тільки нікому не кажи, добре? Пам’ятаєш, я з родичами полаявся?