— Розслабся! — з видом заступника посміхався чистильник. — Вдень тут безпечно, а ввечері їх замінять.
— Ми там що, ночувати зібралися?!!
— Звичайно! Та внизу ж без різниці, що день, що ніч.
Заглянувши в освітлене блакитними ліхтарями жерло шахти, я зрозумів, що вона мені теж не подобається. Але чистильники, життєрадісно лаючись одне з одним, уже спускалися донизу. Настав і мій час робити крок за край.
Глибина стволу шахти була коло трьохсот метрів, для поверхні така відстань — тьху, але коли її доводиться долати вертикально, відчуття зовсім інакші. Група спускалася донизу звивистим маршрутом, по дорозі перевіряючи понатикані тут і там захисні амулети, роблячи привали (чи підвиси?) і, взагалі, насолоджуючись життям. Ні про яке вільне ковзання мови не було, для цього елементарно не вистачало довжини мотузок. Шлях донизу зайняв дві години. Яких зусиль вимагатиме підйом назад догори, думати не хотілося.
— Ну що, новачку, втикає?! — репетував Райк з-під дихальної маски (їх натягнули, як тільки дно шахти стало видно під нами). — Це ще що! От ми раз в тисячну лізли…
Знайшов, чим вихвалятися! Шереха на нього нема.
Шахта майже втратила вигляд рукотворного об’єкту, кріплення проржавіли і обсипалися ще в незапам’ятні часи, тепер тут був просто гірський схил, дуже крутий і нестійкий. Внизу обвалена порода збиралася високим конусом, під яким неможливо було вгадати рештки підйомної кліті і людей, які там знаходилися. Картинки чужої пам’яті заледве накладалися на вид обшарпаних підземель. Я задер голову догори і не побачив світла — жерло шахти прикривав дашок. Що ж, принаймні, тут сухо, а сонячне світло все-одно сюди не дістане.
— Перерва півгодини! — оголосив полковник, коли ноги останнього чистильника торкнулися каміння. Ті, хто прибув перший, уже відпочивали.
Я пройшовся навколо, видивляючись сліди. Особливої майстерності це не вимагало — всі коридори, які виходили в головний ствол, були засипані ледве що не до стелі, і лише в одному камені виявилися розкиданими, відкриваючи прохід. Питається: навіщо було тягнути сюди мене? Полак налисники смажити зібрався, уже і сметанку до них купив. З-мене-то кухар ніякий а у нього добре виходить…
— Значить, так, — полковник обережно цмулив через трубочку якесь зілля, не відриваючи маски від обличчя. — Непарні — тут, парні — зі мною. Другий прикриває мене, четвертий — некроманта. Всі зрозуміли?
Його підлеглі у відповідь стверджуюче забурмотіли. Нагорі кожного називали на ім’я, але в підгірній темряві виряджені в маски люди відрізнялися лише номерами на комбінезонах.
Всупереч моїм очікуванням, в підземеллях виявилося пусто і тихо, ніяких слідів потойбічних гостей.
— Їм тут жерти нічого, — пояснив четверний номер, — і відлуння відвертаючих проклять в шахті теж має вплив. Ось глибше, там, напевне, щось є.
Ага, здихаючі з голоду нежиті, які зуміли проявитися в реальності, але так і не знайшли собі жертви. Я зіщулився. Будь-який звір на їх місці зараз би з усіх лап мчав нам назустріч. Добре ще, мобільних проявів потойбічного не так багато…
Трохи пізніше Райк знайшов на підлозі залишки пентаграми — хтось виганяв фому, що заслонив тут прохід.
— Чорний пройшов, — оголосив полковник і спохмурнів.
Я вирішив, що Ґійом лазив сюди зі своїм помічником. Ось у кого кристал точно писали! Підлеглі Райка без натяків вийняли з мішків обладнання і зняли відбиток аури.
Пошук місця ритуалу зайняв хвилин двадцять, буденно і просто. Позбавлений щелепи скелет лежав посеред коридора в оточенні крейдяних розводів і недопалків свічок. За поворотом валялися два маленьких муміфікованих тіла з розсіченими лицями. Чистильники поскидали рюкзаки і зайнялися протоколюванням доказів, наскільки я зрозумів, під другим номером ішов головний експерт.
Ех, білого треба було сюди завести. І кинути…
— Справу зроблено! — Райк потирав сховані в рукавицях долоні. — Тепер-то братчики забігають!
Напевно, він мені підморгнув, за маскою не розгледиш. Я невизначено повів плечем.
— У тебе чорним хто був? — уточнив Райк.
— Я — сирота.
Нема сенсу чекати від чистильник розуміння, але лаятися з ним зараз я не буду. От піднімемося на поверхню, тоді…
— Про «Братів Салема» чув? Ні? Ну так от, Чудесники намагаються чорну магію знищити, а ці, навпаки — вивчити і використовувати. Скорше за все, Ґійом у них вчився. Білі, вони просто обожнюють створення всяких таємних товариств!