Полковник задоволено гигикнув.
Трупи обтягнули чистою тканиною і запакували в цупкі брезентові мішки, рюкзаки набили речовими доказами. Все це належало волочити наверх, вручну. Само по собі неприємно, але коли ми добралися до середини шахти, стало ясно, що все буде ще складніше.
Залишені на чатах чистильники напружено тулилися до стін.
— Що? — стрепенувся Райк
— Мотузка. Здається, верхня.
На горі уламків біліла змійка альпіністського шнура.
Всі, не змовляючись, витріщилися догори. Полковник закручено вилаявся (в його майстерності я сумнівів не мав).
— Що за фігня?!
Мене несподівано попустило, ніби до того самого моменту я чогось чекав, а тепер воно сталося. Я потягнувся догори тонким некромантичним плетінням. Ні, триста метрів — задалеко. Чистильники гарячково переривали рюкзаки в пошуках запасних шлямбурів і карабінів.
— А я би не став зараз туди лізти.
— Ну да? — злісно огризнувся п’ятий номер.
— Ага! — я виявив на каменях те, що звичайним зором розгледіти не вдавалося. — Це кров.
Райк гаркнув на підлеглих і обережно підійшов, сам.
— Свіжа.
— Якщо дасте дозвіл, я спробую подивитися, що трапилось.
Полковник фиркнув.
— Давай жвавіше, правильний ти наш!
Я всівся на камені, занурюючись в неглибокий транс.
— Приїхав чоловік на ім’я Нестор. Вони його знали. Привіз обід. З ним зайшли двоє. Далі різкий біль. Все.
Чистильник відрухово подивився догори.
— Пильнуй!
Я ледве встиг відскочити. Вниз упало людське тіло, яке перед тим незрозуміло на чому трималося вище.
— Все одно, доведеться лізти…
— Думаєте, вони не підстрахувалися?
Виявилося — підстрахувалися. В вухах гулко бухнуло.
— Валимо!!! — вереснув хтось, і всі ломанулися в розчищений прохід. Я спробував виставити щит, але Райк безцеремонно затягнув мене в дірку, а на дно шахти обвалилися тони потривоженого каміння. Долівка помітно здригнулася, все затягнуло пилюкою.
Ні, я — чорний, я — нічого не боюся, але це — забардзо.
Відлуння вибуху гуляло під землею хвилин п’ять.
— Всі живі? — прохрипів Райк. Чистильники відгукнулися трохи пригальмовано. — Шмаття?
— Рюкзак зберігся лише один (четвертий номер просто не встиг його скинути), тепер у нас було дофіга речових доказів і нічого, що могло б допомогти піднятися з трьохсотметрової глибини.
— Будемо чекати, коли відкопають? — нервово поцікавився я.
На мене подивилися, як на ідіота.
— Та там пів-гори осіло. Добре, хоч тут нічого не завалилося.
Добре чи погано — спірне питання. Ми залишилися з налобними ліхтариками (а я ж його мало не зняв!) серед повної темряви і невідомої кількості нежиті. Навіть перекусити не встигли. Я кóпнув каменюку в проході (намагатися копати сенсу ніякого), Райк спробував дати мені потиличника.
— Що робити будемо, бос?
Ось в такі моменти у чорних найгучніше говорить ієрархія. Всі об’єднуються навколо старшого, і навіть я, хоча Райка старшим не визнавав, змушений був йому підкорятися.
— А ну, некроманте, розкажи нам, як тут все влаштовано.
Скільки можна їм повторювати, що повного ритуалу я не проводив!
— У мене є лише спогади про останні переміщення небіжчика; щоби зрозуміти конструкцію шахти, треба вернутися до решток ще раз.
І ми пішли до решток. Що добре в компанії чорних — ніхто не впадає в істерику, білий би від переживань уже дуба дав. В тиші підземелля було чути звуки кроків і бурчання порожніх шлунків. Де ж ви, мої налиснички…
— Нічо, — бурмотів Райк, ніби у відповідь на мої думки, — головне — дати про себе знати!
Добре сказано. Мені хоча би мишу дохлу в руки, але в коридорах, які тисячоліттями прочісували потойбічні істоти, не залишилося навіть плісняви. Небіжчик мало чим міг допомогти: в давні часи з рудника вели вентиляційні шахти (колодязі метрового діаметру) і аварійний підйомник. Заблоковані під землею люди обговорювали їх між собою, але точного місцезнаходження я не бачив. Навіть якщо ці дірки не завалило, навряд чи вони виглядають краще за основний ствол, а триста метрів без кріплень і страховки ми не подолаємо.
Після короткої наради вирішили шукати підйомник, він, якщо зберігся, повинен бути розташований з протилежного кінця рудника (майже за кілометр від головного ствола). Йшли вперед вервечкою, старанно обмацуючи все навколо. Райк і третій обговорювали можливості підйому з глибини. Якщо роздовбати прокляттями бетон, можна було знайти товсту арматуру і нарізати з неї костилів (добре бути чорним магом).