— Якийсь хімікат?
— Порох!!! Я ж казав, що ствол був надійний. Порву! Знищу! Воскрешу і знову порву!
Ще би зрозуміти — кого.
Лемар мужньо зітхнув і наважився уточнити:
— А чи не було в шахті зарядів для екстреного підриву? Ваш бос нічого такого не планував?
Очі в чистильника стали червоні, як у бика, лише пари з ніздрів не вистачало.
— Тепер лише ви зможете нам допомогти, містере Даргад, — з трагічною приреченістю почав в. о., — сліди навколо устя безнадійно затоптані. Ваші люди, які перші знайшли обвал — єдині свідки. Їх потрібно допитати! Чи не бачили вони сторонніх, будь-які сліди, що-небудь незвичайне…
Всупереч очікуванням, раціональна думка пробилася до свідомості чистильника він підібрався, ніби пес, готуючись взяти слід, і помчав кудись бадьорою риссю.
— А я займуся черговим, який повинен був привозити обід, — постановив Лемар, переконавшись, що небезпека минула.
На жаль, швидко розібратися зі свідками не вийшло — чистильники, які повинні були чергувати тут минулої ночі, роз’їхалися по домівках, відсипатися, а чергового по офісу ніде не могли знайти, як і його вантажівку — з того самого дня їх ніхто не бачив. Якщо згадати плітки про Чудесників, які начебто окопалися в Суессоні, перспективи подальшої служби Лемара виглядали все більше і більше безрадісними.
Вечір наповзав непомітно. Судячи за кількістю вийнятої породи, роботи, можна сказати, і не починалися. Виснажений до краю в.о. ловив себе на тому, що перестає розуміти людську мову — всі навколо бігали, чогось хотіли, а спілкувалися виключно вигуками. Вантажівка з запасним генератором застрягла в дорозі, кріпильного матеріалу катастрофічно не вистачало, старателі намагалися гріти воду на витягнутих з завалу уламках деревини, а це ж речові докази! Чи варто дивуватися, що деякі події вислизали з-під контролю?
До навісу, під яким похмуро обговорювали щось бойові маги, життєрадісно причапав містер Малек, про якого в.о., як не соромно, абсолютно забув. Здається, дідок націлився поговорити з Даргаром (чистильник за останні дві години не вимовив жодного цензурного слова).
Грубе ставлення може вартувати літньому білому життя! Лемар побіг на допомогу.
— Я знайшов людей! — сяючи від щастя, оголосив містер Малек.
— Яких людей? — оманливо м’яко поцікавився Даргад.
— Не знаю, — зашарівся білий, — вони не назвали себе. Але сказали, щоби я привів когось. Їм потрібна допомога!
— Де це було? — Лемар боявся сполохати удачу. Не може бути, щоби два загони спелеологів практично одночасно лазили цими проклятими рудниками.
— Там, — легковажно махнув білий, — така дірка в землі, трохи нагадує шахту. Спочатку вони просили мотузку, потім, чомусь, канапок…
— Брісте, біжи, подивися, хто там, — Даргад уже не слухав. — Ей, козли, хапайте трос і за мною!
— Дякую, містере Малек, — Лемар розривався між бажанням потурбуватися про білого і бігти за чистильниками, — ви нам дуже допомогли! Якщо дозволите, мій водій відвезе вас додому.
Помітно вимучений за день дідок легко погодився.
Я відчайдушно хапався за камені пальцями рук і відчував себе персонажем вульгарного анекдоту. Внизу пірамідою стояли четвертий і п’ятий, а Райк з третім номером на плечах збирався вилазити далі по наших плечах. Другий страхував всю цю піраміду знизу — якщо хто гепнеться, смішно не буде. Думаю, не в одного мене вертілися на язику прокляття на адресу виповзня, який не зумів прибити чистильника з одного удару. Кріс відбувся переломами обох ніг і не міг іти, допомогти йому на місці не було як, навіть якби полковник дозволив користуватися магією, тому що цілителі з чорних погані (тобто, взагалі ніякі з нас цілителі). Щоби бідний постраждалий не пришиб своїх рятівників, Райк щось йому таке придавив, і третій втратив свідомість. (Ну чого йому було варто не натиснути трохи сильніше?! Але старший чистильник не шукав легких шляхів.)
Полковник поліз догори як п’яний ведмідь, наставив мені синяків на спину і плечі і ледь не віддавив пальці. Вслід за ним уже дряпався другий. Якщо у п’ятого після такого ставлення не переломиться поперек, це буде чудом чорномагічної витривалості! Потім з криниці почали витягувати нижчестоячих, і я переключився на турботи про власні жили.
Це не архітектура, це чистий маразм!!! Ясно же, що ті, хто прийшов ззовні, можуть принести з собою мотузку, а хто сидить всередині, якщо що станеться, хрін виберуться, коли перед дверима колодязь в три зрости людини.