Єдиною незвичайною штукою, яку я там зустрів, був виповзень, але що може зробити з нежитем алхімічний конструкт? Та пофіг!
«Тихше-тихше, нема причин боятися. Він надійно замкнений, а якщо вибереться звідтам, я його скручу і відправлю прямий ходом в який-небудь вулкан, ніякі щити не допоможуть.»
Шерех нагородив мене яскравим видінням невразливої ні до чого істоти, яка крокує через вогонь і дим. Я повернув йому картинку склисто-білої багатоніжки, яка чемно тягнула на собі пом’ятого чистильника. Взагалі-то, ця штука на вигляд була — пальцем переломиш, але мені добре запам’яталося, як трясло від болю скаліченого Кріса (ось що стається з тими, хто прикидається чимось більшим, ніж є). Шерех заспокоївся. Осмілівши, я підкинув йому парочку спогадів Мессіни Фаулер, але епоха Набли монстра не зацікавила — він просто злиняв.
До мене не одразу дійшла глибина зробленого відкриття: Шерех був не вічний, в часи підводного міста його ще не було, а в часи підземної фортеці він уже був. Я не витримав і поліз в тумбочку, шукати свої шмаття — уламок темного скла і щоденник — відкрив книжку на новій сторінці і записав: «Археологія. (абзац) 1. Місто Бекмарка (з нового рядка) 2. Кейптауер (з нового рядка, крупними буквами). Бажано, труп!»
Ну от, справа зроблена. Тепер нікуди вони від мене не подінуться.
Я закинув щоденник в тумбочку і настроївся пофілонити тиждень, але все задоволення зіпсували відвідувачі — до мене постійно ходили і приносили гостинці. Не знав, що у мене стільки доброзичливців! Зрозумійте мене правильно, я обожнюю випічку Полака, але з двох боків від моєї ширми лежали чистильники і заздрили — до них-то ніхто не ходив, а що таке заздрість начальства, ви можете здогадатися. Пригощати себе вони б не дозволили (гордість!), доводилося викручуватися — робити вигляд, що від капустяної начинки мені недобре (а ще від гарбузяної і горохової). В плані послуги (і щоби не пропадав продукт) два маги моментально виїдали будь-яку кількість харчів, а я змушений був жувати свою частку потайки під подушкою.
Довго так тривати не могло, довелося одужувати.
Глава 14
— Спасибі, друже, порадував. Ну, доліковуйся, не перешкоджатиму.
Відкараскатися від розмови з Ларкесом Райкові не вдалося — Лемар безжалісно протягнув йому в палату телефонну лінію. Результат розмови змусив координатора зробити кілька речей, першою з яких був телефонний дзвінок.
— Здрастуй, мій дорогий, — в голосі мага бринів легкий смуток, — схоже, наш договір себе вичерпав.
Трубка рішуче запротестувала.
— Невже? Тоді поясни мені, що твої «брати» витворяють в Суессоні.
Трубка впевнено відрапортувала.
— Он як? — в голосі Ларкеса з’явилася ретельно відкалібрована порція отрути. — А дозвіл на усунення моїх співробітників вони також отримали? «Жертвуємо заради майбутнього?»
Девіз Чудесників справив на співрозмовника враження грому і блискавки, в трубці запанувала мовчанка.
— Ось що, дорогий, — координатор дозволив голосові задзвеніти від люті, — якщо у моєї служби в Суессоні виникнуть хоч найменші труднощі, особливо зі сторони преси, подробиці ваших розваг в Кафолку моментально стануть відомі всім. Так, так, ті самі «роботи» з вивчення природних функцій Джерел. Готовий заприсягтися, що заборонених сект одразу ж виявиться дві!
Трубка затрепетала зі страху.
— Будь здоровий, мій дорогоцінний.
Задоволений створеним враженням, Ларкес перервав розмову. Координатор давно дійшов до висновку, що періодичний прочухан потрібен не лише чорним. Білі також уміють зариватися, час від часу їх слід тикати рилом в наслідки благих намірів, що регулярно ведуть до Пекла. Чисто для моціону слід тикати…
Наступним було викликано секретаря.
— Організувати операцію інформаційної підтримки в Суессоні. Потрібно нівелювати висловлювання про присутність Чудесників, в ідеалі — сфабрикувати повідомлення про загибель маніяка.
Секретар кивнув і вийшов. Ларкес провів його відсутнім поглядом. Цього співробітника треба буде позбавлятися — молодий чоловік так і не зміг усвідомити, що його начальник нікому нічого не винен. Наприклад, абсолютно не зобов’язаний справляти хороше враження на всіх підряд, включно з шофером і прибиральницею. Секретар, який працює в офісі старшого координатора, повинен тримати свою думку при собі або взагалі не мати думки (як і всі чорні, Ларкес дуже серйозно ставився до питань ієрархії).