Координатор повернувся до вивчення доповіді, яку при появі підлеглого, не задумуючись, прикрив якоюсь довідкою.
Один з підозрюваних зустрівся з особою, зв’язок якої з Чудесниками доказів не потребував: білий патріарх, ярий борець з Інквізицією, ратував за волю для проявів магії, і при цьому — творець знаку, що обмежував чорне Здобуття. Старий був відомий як колекціонер древніх артефактів, але оглянути його колекцію жодному співробітнику НЗАМПІС поки не вдавалося. Шляхи двох людей перетнулися буквально на пару хвилин, але Ларкес був певний — передача естафети лідерства секти відбулася.
Отже, в фокусі уваги сектантів — Септонвіль, спокійне містечко на сорок тисяч жителів, оточене пасовищами і кам’янистими пагорбами. Логічно: поки НЗАМПІС лихоманить від подій у Редстоні, місті-мільйоннику, основна дія буде розвиватися в глухій місцині, де місцевий «нагляд» цілком впевнено контролює ситуацію, не дивлячись на значну кількість біженців з Краухарда.
Біженці! Як і належить чорному, Ларкес відчував зневагу до невдах. Люди, які через свою дурістю чи гординю не зуміли прийняти звичаї нової батьківщини, заледве Краухард почав знову виправдовувати свою легендарну репутацію, кинулися звідти геть, як череда нерозумних баранів. Природньо, що в своїй невлаштованості вони звинуватили кого завгодно, лише не себе самих. Чудове поживне середовище для сектантів — саме серед таких недоумків вони і набирають людський матеріал.
Очевидно, що Септонвіль уже просякнутий впливом Чудесників, як невезучий дуб — грибницею Відьминої Пінки; приїхати в місто чужій людині, не привертаючи уваги, нема чого і думати. Що ж може відволікти прискіпливого спостерігача, дозволити наблизитися, не сполохавши? Пальці координатора склалися в незрозумілу фігуру — Ларкес посміхався своїм думкам.
Шапіто! Так-так, цирк зі слонами, дресированими ведмедями, повітряними гімнастами, похмурим Чорним Магом і бандою рудих клоунів. В шумному натовпі серед строкатих вагончиків легко можна сховати цілий штурмовий полк, а вже для двох незнайомих одне з одним людей місце знайдеться без проблем.
Я стояв і тупо розглядав пліснявий камінь, який гордо лежав посеред акваріума. Так от як виглядає це чудо білої магії, рудні бактерії — трохи білого слизу на поверхні каменюки. Потім воду з акваріума слід злити, зцідити, висушити, пропекти, і отримати нуль-нуль-не доженеш грамів чистого продукту. На мій погляд, такий метод не виправдати навіть при добуванні платини.
Над створенням цеї популяції Полак працював кілька місяців, з собою в Суессон він привіз майже готовий організм, який треба було зовсім трішки доробити, враховуючи місцеві умови. Ось в цьому і криється непередавана специфіка білої магії: алхімік виготовляє комплектуючі і збирає річ, чорний маг створює прокляття і змушує його жити власним життям, а ці діячі беруть живу істоту і міняють її так, щоби вона набула потрібних властивостей.
— Створювати новий організм з мінералів — це самий лише клопіт і жодного сенсу, всі базові варіанти перепробували до нас. Надзвичайно важко переплюнути в передбачливості її величність еволюцію.
Закляття задавало лише загальний вектор змін. Наскільки я зрозумів, майстерність мага полягала в тому, щоби задумане не перекреслило інші корисні властивості організму, включно з життєздатністю.
— Довколишнє середовище виключно агресивне! — виблискував очима Йоган. — Навколо незримо проживають мільярди істот, готових нестримно розмножуватися, використовуючи будь-яку доступну їжу. Навіть абсолютно стерильні препарати поза лабораторією тухнуть за тиждень! Якщо нова істота виявиться нездатною дати опір аборигенам, то закінчить своє життя ще в пробірці — її просто з’їдять заживо.
Ну, або вона всіх з’їсть. А найскладнішим було збереження потрібної властивості у нащадків двостатевих істот, схильних швидко позбавлятися зайвих прибамбасів.
— Потрібна неперервна, титанічна праця! Інакше миші-ткачі стають звичайними сірими гризунами, а унікальні співучі соняхи — вульгарною олійною культурою.
— Чому ж птахи не стають рибами? — недовірливо мугикнув я.
— В природі простіше, — стенув плечима маг, — непристосовані не виживають.