Це навело мене на думку, які я вирішив добре обдумати на дозвіллі.
— Як враження?
Від вигляду Чвертки я отримував справжню насолоду: губи в Рона були розбиті, а на оці красувався фантастичного кольору синяк (він думав, поки мене нема, все зійде з рук — не вигоріло). А чому? Тому що шустрий городський клеїв місцевих дівок, і гарячі сільські хлопці добряче віддухопелили нахабу. Та, це тобі не Редстон, тут погляди на життя ще патріархальні. Рон виявився гідним суперником і з місця побоїща пішов власними ногами, хоча з такою пикою йому дівки найближчим часом не світили (хіба лише ще одного «ліхтаря» набити для симетрії). За відсутності інших розваг, Чвертка допомагав Йогану і надивився на вкрите пліснявою каміння вдосталь.
— Маю думку, хочу обдумати. Ти в п’ятницю вільний?
— Ні, у нас аврал.
Чвертка вирішив зв’язати свою кар’єру з діяльністю бавовнярів. Ніхто не сперечається, алхіміки їм потрібні.
— Ну і чорт з тобою!
Я надавав перевагу обдумуванню ідей за кухлем пива, в тихій, камерній обстановці, а в домі удавленого після появи Полака стало надто неспокійно (Знову! А я ж лише влаштувався). Може, справді, вежу збудувати, десь посеред озера? І напустити туди крокодилів… Тут виявилося, що Бандит напісяв в капці колишньому директору, і піднявся такий гармидер, що мене винесло на вулицю самою лише звуковою хвилею. Ще трохи, і я викину їх з моєї хати, ще й знаки відвертаючі поставлю, щоб назад не позаходили! Треба валити, поки комусь не спало на думку зробити мене арбітром. Мотоцикл завівся з одного дотику і, ласкаво рикнувши, поніс мене назустріч запахам весни. І це вже ставало традицією.
Чорні маги не люблять природи і не їздять на пікніки, але саме звичка тинятися світ за очі під вечір, судячи за всім, врятувала мені життя. А ще — пильність Бандита (ніколи б на кота такого не подумав).
Я повертався з чергової прогулянки, умиротворений і брудний по вуха, майже не звертаючи уваги на оточення. А нащо? У мене захисний периметр навколо садиби, ще й відслідковуючі Печаті навколо понатикані — кішка не прошмигне (мені лише кошенят не вистачало).
І раптом перед моїми очима стала дивовижна картина: Бандит пристроївся на краєчку помосту, який я спорудив для Макса (зомбі любив сидіти високо і глядіти далеко) і, підібравшись, напружено слідкував за чимось там внизу. Піднята дибки шерсть робила кота схожим на хутряну кулю з двома мідними ґудзиками. Мій вірний пес трохи охрінівав від такого сусідства, але ніякої небезпеки не відчував.
Мені стало цікаво, що могло так налякати нахабну звірюку. Я перевірив Печаті — нікого, напружив відчуття, намагаючись охопити думкою живе і неживе, і раптом виявив тягучу пустоту в проході між хатою і стодолою. Того, хто там стояв, неможливо було побачити магічним зором — він був прикритий щитом!
Одначе. Магістрів магії я не запрошував. Ну, буде вам зараз сюрприз!
Чорні дуже нервово ставляться до вторгнення на свою територію, а у мене ця тема уже наболіла, і ще один гість був точно зайвим. Я смикнув Джерело і приготував плетіння наймерзотнішими пост-ефектами, які лише зміг придумати.
Лови!
Превентивний удар врятував мені життя — противник виметнувся назустріч з немислимою швидкістю. Другою удачею стало те, що я не намагався його знищити, лише спантеличити, і замість штурмового прокляття випустив перед собою плетіння з арсеналу некромантів (як запиленим мішком по голові гепнули, і потім ще ригати тягне). Ну, а далі залишалося лише розвивати успіх, тому що з трьох метрів переплутати істоту, що вискочила на мене, з людиною було неможливо. Переді мною стояв голем, людиноподібним конструкт з каменю і магії, причому, магії було більше. Власне кажучи, більшу частину об’єму істоти займали чорномагічні плетіння, ледве видимі окові і неймовірно тонкі у виконанні. Їх було БАГАТО і вони легко взаємодіяли з матеріалом основи, змушуючи кістяк голема міняти форму і переміщатися в просторі.
Шоб я так міг!!!
Налаштований конструкт був агресивно, але мої плетіння його явно дезорієнтували, тому довелося влаштувати навколо себе максимальний хаос. Від чого його структура на якусь мить мигнула, і перше, ніж він знову перетворився на щось більш стабільне, я перехопив управління. Вчасно — конструкт випустив із себе здоровенне лезо, яке вперлося мені в груди. І ви знаєте, що? Благоговіння перед дивовижною конструкцією моментально кудись випарувалося. Думки потекли в інший бік — як його зламати.
Прив’язати не вийде — він просто витече з будь-яких кайданів. Замурувати? У мене не було під рукою такої великої банки, до того ж, він може розкопирсати її зсередини.