Ну, на предмет німоти небіжчиків я би зміг посперечатися, але придиратися до його слів не став.
З того дня Йоган практично поселився у своїй лабораторії, і на спроби виманити його відповідав лайкою. Полак, видно, вважав таку поведінку нормальною і заледве не силою виводив білого для їжі і сну. Мені теж було чим зайнятися — всі полиці в гаражі були забиті големом, структуру якого я категорично не розумів. Брайєн вийшов з карантину, і НЗАМПІС лишив мене у спокої, лише на роботу доводилося регулярно їздити. За суєтою якось забулося, що на моє життя був замах, а у чорних же прийнято за такі жарти жорстоко мститися! Причому, помста повинна бути гранично адресною і неймовірно жорстокою (я чув просто масу історій на цю тему — краухардський фольклор). На щастя, крім мене у справі приймало участь п’ятеро дуже серйозних панів, і вони напевно не марнували часу; якщо пощастить, можна буде без зайвих зусиль підключитися одразу до розправи. Вже там-то я себе покажу! Очевидно, майбутнім жертвам вселенської справедливості теж щось таке спало на думку, і вони вирішили діяти превентивно. Уколошкати нас їй не дозволили, залишалися лише помиритися.
Гості вибрали той рідкісний ранок, коли я був удома сам (Йоган не рахується). У Рона був якийсь аврал з бавовнярами, Полак поїхав на пошту, а в мене інспекційна поїздка була призначена на другу половину дня (люблю таку роботу!). Амулети сигналізували про появу автомобіля, але пройшло півгодини, а у двері ніхто не стукав, та і зомбі поводився спокійно. Я вийшов подивитися.
Вони стояли за воротами і терпляче чекали дозволу зайти. Похвальна ґречність! До того, спочатку складалося враження, що відвідувач лише один. Я не став спускатися з ґанку, просто помахав рукою, і на подвір’я протиснулася найдивовижніша парочка, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Тонкий і товстий: хлопець мого віку, худий як тичка (не вішалка, а саме тичка) і з ним — натуральний карлик (його за воротами навіть видно не було). Обидва були вдягнені в ділові костюми, які виглядали на них відверто безґлуздо. Зблизька стало видно, що вуха у худого відчайдушно стовбурчаться (просто один-в-один, як у мавпочки) і буйна чуприна не в стані приховати цей сумний факт. А вже вирази обличчя… Такий щасливий дебілізм я зустрічав лише у службовців міністерства в Хо-Каргу (і то не у всіх).
Якщо це комівояжери, то продавати вони можуть хіба білети до цирку.
Щоби краще взнати, скільки нині вартують клоуни, треба було, як мінімум, з ними перебалакати, але не доходячи до ґанку на дюжину кроків, гості почали кланятися, як са-оріотські болванчики, і сумними голосами викрикувати всіляку маячню.
— Ми перепрошуємо, містере Тангор!
— Печальна випадковість.
— Ми шкодуємо!
— Ми завинили!
— Молимо про прощення…
Так вони і співали хором, поки моє терпіння не скінчилося. Не те, щоб мені не подобалося таке ставлення, просто я люблю визначеність у всьому.
— Чим завинили?
Гості переглянулися, і карлик наважився:
— Зламали шахту, — пискнув він.
Худий енергійно закивав, від чого волосся в нього збилося патлами, і стало видно, що вуха ворушаться.
Ні фіга ж собі «печальна випадковість» — двох людей убито, один — десь згинув (ніяких слідів бідолахи Нестора так і не знайшли), а чорний маг серйозно постраждав!
— Конкретно — ви? — на всякий випадок уточнив я. Тому що здатність говорити триватиме у них недовго.
Вони закрутили головами, причому, один в смислі «так», а другий в смислі «ні».
— Друзі.
— Співробітники.
— Соратники!
— Брати Салема, — на моє лице сама по собі заповзла зловісна гримаса. Ну треба ж, обід прийшов сам.
Неприємні спогади швидко зникають у чорних з пам’яті, але це лише якщо їх не можна персоніфікувати, приписати на чийсь рахунок. Поки недруги залишалися абстракцією, мої претензії до них мали дещо теоретичний характер, а от конкретних винуватців можна було побити…
Я зміряв злим поглядом майбутніх інвалідів.
Патлатий виглядав зовсім як Бандит, який знову обісцяв чиїсь капці (і ще ці його вуха!), а бійка з карликом викликала відразу чисто естетично. Головою я розумів, що підрив і вбивства організовували інші, набагато більш представництві вуйки, але справу було зроблено: образ зловісних Братів Салема в моїй свідомості назавжди поєднався з видом потішної парочки, схожої на живу карикатуру. Зневажливе ставлення і помста погано поєднуються між собою, розумієте?
— Ми компенсуємо? — з надією в голосі запропонував патлатий.