Глава 16
Цирк приїхав!
Під голосний бравурний марш дорогою пилилася колона розписаних фургонів, яких тягли величезні меланхолійні битюги. Велично крокували слони, тигри у відкритій клітці притискалися до ґратів смугастими мордами, диригент на платформі з оркестром так завзято розмахував своїм жезлом, що було абсолютно незрозуміло, чи він допомагає музикантам, чи навпаки. Попереду, в яскраво-жовтому автомобілі з відкритим верхом їхав господар (а скорше — вождь) натовпу розвеселих акторів; при вигляді місцевих жителів, які юрмилися обабіч дороги, він вставав, піднімав над головою чорний лакований циліндр і ворушив набріоліненими вусами.
Ні, Ларкес не збирався купувати цілу трупу, йому достатньо було знати дещо про минуле деяких людей і вміти робити натяки, а зв’язати події двадцятилітньої давності і солідного маестро Бальзамо не змогли б ніякі Чудесники.
Кому тоді в голову прийшла ідея, що циркових тварин пригнічують? Одного разу «благородні борці» порозчиняли клітки, ще й підпалили ненависну «тюрму тварин». Дрібна живність, яка поховалася по закутках, згоріла одразу. Вогонь швидко перекинувся на дерев’яні фургони, у вузьких проходах металися напівроздягнені люди, збожеволілі від страху коні, зірки манежу і четвірка каштадарських левів. Одного розтоптали налякані запахом хижака слони, двох застрелили поліцейські, і лише один достатньо довіряв людям, щоби дозволити загнати себе до чудом вцілілого фургончика, але він теж не врятувався — серце величезної кішки не витримало випробувань (леви — вони такі). Через два дні трупа покидала місто, залишивши на головному майдані нерозібрані руїни, а на кладовищі для бідняків — вісім скромних обелісків.
Зате нині жоден фургон цирку Бальзамо не міг загорітися навіть теоретично!
Войовничо стирчали догори набріолінені вуса, гриміла музика, вискакували з фургоні жонглери і акробати, підкидували догори смолоскипи і крутилися колесом. Місто, яке останні два роки жило абияк, прокидалося і щулилося від подмуху кольорового вітру.
Дерик розглядав шумний карнавал з тихим роздратуванням. Тепер його уваги вимагали майже двісті чоловік, а ресурси не безмежні.
«Нічого, — тішив себе він, — циркачі заберуться через тиждень, а всякий, хто затримається, буде в місті мов більмо на оці.»
Реальність, природньо, не захотіла йти назустріч людині — цирк затримався в місті на два тижні (надто вже хороша була виручка), а коли строкаті фургони вирушили в дорогу, разом з ними їхала стара діва років п’ятдесяти, яка тихо доживала свій вік без подруг і родини, і цвинтарний сторож, заїка і п’яниця, мати справу з яким не хотіли навіть міські жебраки.
Але місто не помітило втрат — в Септонвілі поселилися допельґанґери.
— Тобі добре, — бурмотів пом’ятий хлоп без слідів заїкання, — ходи, квіточки нюхай. А зі мною всі намагаються розплатитися самогоном! Я скоро і справді алкоголіком стану.
— Амулет не працює? — хитро блиснувши молодими очима поцікавилася леді «синя панчоха», яка сиділа напроти.
— Працює. Але щоразу таке відчуття, ніби п’ю котячу сечу.
Несправжня міщанка посміхнулася і продовжила обновляти грим, яким повинен був перетворити молодого і повного сил мужчину на опущеного п’яницю. Баночки з пудрою і фарбами, перуки і кольорові олівці були безтурботно розкидані на столі: хатинка сторожа при кладовищі — це таке місце, куди в сьомій ранку не можуть нагрянути сторонні.
Майстрів перетворень Ларкес позичив у армійської розвідки, яку інцидент в Арангені, м’яко кажучи, не тішив. Старшою в групі була Лаванда Кілозо, унікальна в своєму роді біла — вона щиро любила ризик і пригоди. Чарівниця з обличчям сімнадцятилітньої дівчини недавно розміняла п’ятий десяток років, але за характером залишалася непосидючим підлітком. Вона брехала без найменших зусиль, могла перевтілитися в будь-яку людину навіть без допомоги магії, а вже із застосуванням ворожби схожість ставала до лячного близькою. Противагою легковажності міс Лаванди слугував її напарник, Піт Брено — людина без краплі сили, зате з фотографічною пам’яттю і рідкісною здатністю передражнювати голоси (а заодно і з можливістю підтримати білу грубою силою). Наказ переключитися на боротьбу з внутрішнім ворогом напарники сприйняли з розумінням — в чомусь нинішня справа була навіть небезпечнішою, ніж місія на острови.
— Гівняне містечко, — констатував Піт, замилено розглядаючи в дзеркалі свій новий образ.
— Чим же? — негайно стрепенулася чарівниця. Їй провінційні містечка подобалися.