— Крадуть. На дверях замки, на вітринах — ґрати, жебраки на кожному кроці. І це в провінції!
— Ти просто на західну околицю візочком не їхав.
В бутність циркачем Піт продавав з лотка квитки і сувеніри.
— А що там?
— Біженці, про яких попереджав координатор. Живуть в бараках при прядильній фабриці.
Що означає присутність в місті такого контингенту, обоє знали з численних повчальних прикладів минулого.
— Сходжу-но я, поштовхаюся межи них, — наважився Піт.
— Ти там вважай, ще поб’ють.
— Не вперше!
Лаванда осмикнула коричневу шерстяну сукню, залишену їй її прототипом, міс Табрет (колись пряжа з Септонвіля непогано продавалася), і спробувала розгледіти себе в крихітному дзеркальці.
— А я почну з базару, — вирішила вона.
Здавалося б, виявити в місті глибоко законспіровану групу, не маючи підтримки влади — немислима річ, але для шпигуна така ситуація — скорше, норма, ніж виняток. Не раз і не два Лаванді Кілозо доводилося проникати в сокровенні людські таємниці буквально з допомогою чар — чуючи уривки фраз, читаючи вираз очей, спостерігаючи за позами і жестами. Під личиною міс Табрет ходити містом і слухати розмови було дуже просто — на цю сіру мишку ніхто не звертав уваги, але для отримання результатів таким способом потрібен був час. Лаванда насолоджувалася.
— Вдало сходив! — повідомив Піт, повернувшись з поселення біженців. — Там Гуґо ніхто не знає, мене прийняли спокійно, навіть поговорити вдалося.
— І як?
— Мутно. Прядильна фабрика недавно загнулася, але їхати звідси ніхто не спішить, живуть незрозуміло за що, маса народу, який тиняється навколо, ніц не роблячи, зокрема — народу, раніше досить заможного. Тримаюся дуже ізольовано — з місцевими не спілкуються. Школа — своя, при ній курси для дорослих, але якої професії там вчать — загадка. Бачив пару «бійців», звати Жюль і Буба. А в тебе як?
— Рано казати, я лише тільки розгледілася навколо, — Лаванда машинально притискала до себе вишиту бісером торбинку, жест ображеної старшої жінки вдавався їй все краще. — Міщани живуть своїм життям, проблем намагаються не помічати. Не скажеш, що хтось заляканий чи страждає. Поліція і «нагляд» прекрасно екіпіровані, дисципліна на рівні. Не знаю поки, що тут затівається, але це щось повинно бути чимось вельми … дивним.
Піт кивнув.
— Чимось, до останнього моменту цілком легальним.
Міс Лаванда мрійливо зітхнула — вона любила загадки. Близькість ворога бентежила і баламутила нерви; ненависне для більшості білих відчуття надавало її думкам гостроту алмазної павутини. Божественно!
— Координатор сказав, що ритуал повинен включати принесення в жертву чорних, — задумано протягнула вона, ще не знаючи, куди заведуть її розмірковування, — а ця публіка табором не селиться. Викрадати людей завчасно — надто ризиковано. Де вони знайдуть стільки бійців, щоби впоратися з півдюжиною буйних вар’ятів?
— Дійсно, — Піт прекрасно собі уявляв, що таке утримати в полоні чорного, і не одного.
— А чи не вицілюють вони молодняк? Треба вияснити, чи багато тут дітей і підлітків, які не пройшли Здобуття — все-таки, Краухард близько. Ах, як шкода, що в «нагляді» кріт! Доведеться викручуватися самим.
Піт мугикнув — його напарниця не часто проявляла тверезу обережність. Якщо вже сама Кілозо вагається, значить, справа і дійсно слизька, хоча, на ефективності пари перевертнів це не відіб’ється. Залишок вечора пішов на те, щоби скласти план і обговорити умовні знаки — продовжувати зустрічатися на цвинтарі було нерозумно.
І знову почалося ходіння вулицями, менш доглянутим, ніж раніше.
Чорні люблять безособовість міст, але в Септонвілі надто тісно, щоби забезпечити їм анонімність існування. Тут багато сімей живуть в своїх хатах по кілька поколінь, мешканці вулиць утворюють невеликі комуни, а репутація власників особняків повинна бути бездоганною. Чорних природнім чином будуть манити менш влаштовані райони, де мешканцям яких нема ніякого діла до інших. Саме такими місцями бродила міс Лаванда в образі міщанки, зірко розглядаючись на всі боки. Так, чорні — індивідуалістами, але при цьому кожен з них в курси, скільки подібних на нього живе поблизу (імен можна не знати, але ступінь володіння магією і суспільний статус охарактеризує безпомилково). Достатньо знайти когось одного, заплатити — і справу зроблена.
Так міркувала міс Лаванда, не поспішаючи, проте, увійти ні в перші, ні в другі двері, які виглядали обіцяючи. Для початку треба би взнати, який вплив має на місцевих продажний офіцер НЗАМПІС, інакше безпринципні типи на неї негайно донесуть, причому, навіть не за гроші.