Чудесник же думав про своє і голосу інтуїції не чув.
Глава 17
Білі насилу витримують очікування і необізнаність, але Лаванда Кілозо демонструвала чудеса самоконтролю — вона не ходила кругами навколо інтернату, ризикуючи розкрити своє прикриття, а лише навідувалася туди періодично (один-два рази на день). Діти занесеної над ними сокири ката не помічали і хуліганили як могли, зовсім безкарно (що теж не йде чорним на користь).
Піта підмивало утопити витвережуючий амулет в ставкý. Він звик імпровізувати в стосунках з ворогом, але явки, паролі і маневри прикриття завжди проговорювалися завчасно і завчалися напам’ять. Всяка ненадійність означала приховану присутність противника, бездіяльність — втрачену ініціативу. В термінах професійного шпіонажу те, чим вони зараз займалися (всі ці маневри і заклики про допомогу), називалися «недоліки планування і підготовки», простіше кажучи — бардак. Цілі мінялися на ходу, задачі підганялися навіть не під запити керівництва, а під моральні принципи виконавців, але, головне, — успіх операції і їй власні життя (противник-то справжній) залежали від цивільних служб. Якби за спиною стояло армійське начальство, шпіони бу почувалися набагато впевненіше.
На щастя, і талант Чудесників до змов виявився теж сильно перебільшеним.
— Три дні на пересилку пошти, — вголос розмірковувала Лаванда, — день на обмін даними, ще день — на збір групи. Потім ті ж самі три дні на переїзд. Коротше, раніше, ніж за тиждень вони не з’являться.
— В кращому випадку, — згоджувався Піт.
— Потратимо же час з користю! Я ось що думаю, — біла розсіяно розглядалася незрозуміло на що, як не придивися — літня міщанка на межі склерозу, — нема таких ритуалів, які би для запуску вимагали більше доби. Магія — мистецтво станів, чим потужніший ритуал, тим різкішим повинен бути ривок енергій. Тоді навіщо це возіння з інструментальним контролем, чи не простіше в потрібним момент мобілізувати натовп войовничих фанатиків? У Чудесників ніколи не було з цим проблем.
— До чого ти ведеш?
— Маскування вимагає не ритуал, а підготовка до нього, тривала підготовка. Створення амулетів, Знаків, або периметрів, яке неупинно приведе до запитань. А де тут можна провести таку роботу, не боячись зайвої уваги?
Піт глибоко замислився. Ось ця роботу була йому до вподоби! Шукати таємне, проникати в приховане — заняття для шпигуна.
— Місце недоступне для шпигунів, охорона якого не кидається в очі. Може, віддалена ферма…
— Ні. Силове прикриття ритуалові все-одно знадобиться, а хто тут може зіграти роль витратного матеріалу?
Напарники обмінялися розуміючими поглядами.
— Біженці.
— Саме так, — Лаванда глибокодумно підняла пальця, — їх лігвище в місті, або дуже поряд з ним. На віддалену ферму такий натовп швидко не приженеш.
— Будемо шукати, — хижо посміхнувся Піт. — Я окраїнами походжу, а ти в центрі розпитай. Хоч хтось же мусив помітити дивну метушню, всіх не зачаруєш.
Спільними зусиллями напарники розграфили карту міста, відмітивши маршрути, якими вже проходили, не побачивши нічого підозрілого. Залишені без уваги райони вирішили оглядати квадратно-гніздовим способом. Роботу ускладнювало те, що транспорту за легендою їм не належалося. Окремою проблемою були біженці: несправжній Гуґо встиг перед ними засвітитися, значить, виясняти положення справ на прядильній фабриці чекало Лаванду. Страху перед вороже налаштованим натовпом біла не відчувала, складніше було придумати привід, з якого така боязка мишка як міс Табрет, взагалі, може забрести в настільки сумнівне місце.
— Киць-киць! Кицю, киценько, — літня жінка брела вздовж парканів і кущів, вглядаючись в густі тіні підсліпуватими очима, стискаючи в руках подерту матерчату сумку. — Киць-киць, Кетті, ну де ти ховаєшся? Молоді люди, ви не бачили тут кицьку? Маленьку, руду?
Компанія бідно вдягнених дітей урізнобій прогуділа «ні», хтось навіть зголосився допомогти в пошуках. За день блукань вулицями Лаванда майже переконала себе в існуванні тої самої загубленої улюблениці — піврічного кошенятка з білою мордочкою і шкарпетками. От буде номер, якщо такий тут і справді є!