Піт не втримався і зиркнув на співрозмовника, наткнувшись на нехарактерно спокійний і навіть трохи глузливий погляд, ніби і не чорний перед ним. Така невідповідність на мить вибила шпигуна з рівноваги. На його пам’яті був лише один бойовий маг, який байдуже ставився до питань статусу, але тому чаклунові було років триста, він пережив епохи і настільки звик приборкувати свою натуру, що вона стала уже не зовсім чорною. Штурмовик «нагляду» виглядав надто молодим для такого знання, навіть за мірками звичайних людей. Що треба було зробити з чорним, щоби змусити його відволіктися від улюбленої гри?
Звичним зусиллям Піт відсунув убік недоречні думки і знову сфокусувався на нинішній задачі. Допитливість можна буде проявляти у вільний час. Зараз треба було пояснити звитяжним офіцерам суть виконаних шпигунами спостережень і досягнутих висновків. Але одну річ Піт уже зрозумів — до мага-зрадника прийшов гаплик.
Глава 18
Мене потихеньку затягувало типове життя типового чорного мага — трохи успіхів, трохи невдач і дрібка дискомфорту від близькості інших розумних істот. Але я таке життя собі дозволити не міг. І не треба мені тут розповідати про державну таємницю — чи багато чорних магів мого віку роз’їжджають навколо на плямистих мотоциклах? Якщо рік тому я щиру вважав, що Чудесникам достатньо буде сказати «бу!», то тепер зрозумів, що так просто від їх не позбудешся — карлик повернувся і привіз обіцяні матеріали.
Коли мовчазні супроводжуючі витягли з вантажівки здоровенний ящик, я спочатку вирішив образитися. Вони, видно, вирішили, що «всі доступні свідчення» включають в себе шкільний табель і квитанції за паливну оливу! Виявилося — ніфіга подібного. Ящик був набитий копіями звітів, їх там було з пів-центнера, не менше. Карлик всучив мені опис документів і сердечно запропонував дзвонити, якщо щось виявиться незрозумілим. Очевидно, в нього десь була захована ще одна така скриня.
Я два дні ходив навколо здобичі, не наважуючись її торкнутися, тому що розумів: варто мені почати читати, і безголосе минуле увірветься в моє життя, змусить вдаватися до якихось дій, якось реагувати. А воно мені треба? З іншого боку, з того, що я не знаю чогось важливого, не випливає, що цього важливого не взнає хтось другий. Не хочу бути дурнішим за інших! В кінці-кінців, останнє міркування виявилося вирішальним.
Я поліз у скриню з твердим наміром взнати причини загибелі батька, але першим ділом вчепився у папку «Походження». Мене охопив хворобливий інтерес: в чому ми подібні, в чому — відрізняємося?
Скажу одразу, глухим селом там і не пахло. Моя сімейка виявилася з когорти «підгодованих», так в Краухарді називають чорних магів, які поступилися національним волелюбством в угоду ганебному комфорту. Прадід після розпуску Гвардії Арака осів при дворі нового короля і став «продажним магом» (вільне підприємництво у ті часи було не особливо популярним), але після повернення столиці в Хо-Карг, розсудливо вирішив влаштуватися в Фінкауні. Дід підробляв на ниві Інквізиції (досить несподівано для чорного, але мусить же хтось і нежитів виселяти). Природньо, що при такому положенні, він міг забезпечити родині добробут і безпеку (і якусь кількість недоброзичливців, наприклад, того ж Акселя). Діти отримали максимально хорошу на той час освіту, але втілили її в життя по-різному. Десь в Інгерніці досі жив мій дядько, не амбіційний, але заможній майстер банківських сейфів. Але молодший син мага мріяв про більше, і реальність вирішила йому підіграти — почалася Реформація.
Я намагався об’єднати сухі рядки звітів зі своїми уявленнями на цю тему.
Та, часи були дивовижні, далі нема куди. Як вони тоді вціліли, не розумію. Суспільство позбавилося постійного контролю, вогнищ на площах і заборон на магію. Класно, чудово, але чому вони вирішили, що зможуть прожити без контролю взагалі? Пояснення одне — єдиним джерелом знань про чари були казки. Люди вірили, що результат спілкування з емпатом залежить від сили волі, що з хорошими намірами здійснюються лише хороші вчинки, що для того, щоб заборонити якусь практику, варто послатися на прецедент. Чудесники стали легальною політичною партією, уми опанували солодкі мрії, а безпощадна сила обох магій була мовчки присутня десь поряд.
На щастя, в Інгерніці залишалася невелика кількість людей, які, в силу свого віку, поставилися до подій більш обережно. Причому, якщо чорні маги (кожен окремо) були сповнені скепсису, то біла община цілком схилялася до оптимістичних прогнозів. Чи варто згадувати, кого з них спіткала перша несподіванка? Поява «сліз дракона», зілля, чи то віднайденого в надрах архівів Інквізиції, чи то винайденого заново, подіяло витвережуючи. Ті, хто зберіг здатність мислити здорово, оглянулися навколо і виявили, що насилля, джерелом якого раніше була держава, потрохи опустилося на рівень окремого громадянина, і ніхто не знає, що з цим робити.