— Перебирайте копитами, козли! — прошипів капітан. — Ви двоє — в обхід будівлі, ти — зі мною. Глушимо все, що дише! Зустріч біля котельні.
Бійці розчинилася в сутінках, а майстер Дан пішов самий, дуже неприємно посміхаючись. Піту випало охороняти містера Дарсіно. Шпигун не заперечував — мудрі думки догнали-таки дурну голову.
«Хто мене сюди тягнув, ну хто?!! Клямський — придурок, чорний — одержимий (всі ознаки на поверхні). Вшістьох проти натовпу фанатиків і білий в якості баласту!»
З цього моменту шпигун націлить всю свою винахідливість на те, щоби триматися позаду. Піт зітхнув, бадьоро помахав містеру Дарсіно і пішов слідами бойового мага. Напрям виявився вдалим — живих Чудесників вони дорогою ні разу не зустріли.
«Наглядівці» увірвалися в приміщення фабрики з двох кінців — від котельні і від адміністративного входу. Піт чув, як десь попереду лунають шум і возюкання, спалахують сутички, але крок не прискорював — всяку роботу повинні виконувати професіонали. І вони її робили: в проходах штабелями і по одному лежали непритомні тіла, деякі — зі зброєю, і всі — без якихось ран чи каліцтв. Розрахунок капітана на нові спецзасоби виправдався — летка гидота валила з ніг і людей, і магів (незадоволеним виглядав лише майстер Дан — чорний би надав перевагу більш тісному спілкуванню з ворогами). Тепер стало ясно, чому навколо стільки мотлоху — Чудесники повністю випатрали цех зсередини. Це варто було бачити! Майже весь об’єм приміщення займала триповерхова конструкція, назвати яку ні пентаграмою, ні Знаком язик не повертався. Розкреслені магічними символами фрагменти лежали на підлозі, кріпилися на стінах і висіли на тонких струнах; повітря тремтіло від надміру чарів. Піт розгледів серед веселкового марева прикручені до підлоги каркаси залізних ліжок, і його пересмикнуло.
— Дезактивувати зможеш? — похмуро поцікавився Клямський.
— Потрібен час, — зітхнув білий маг і обережно посмикав за вкритий гравіюванням мідний диск (штуковину приклепали до стіни намертво).
— Гришек — надвір, з’явиться фургон — одразу давай знати, — скомандував капітан. — Ви двоє — блокуєте двері зсередини.
Бійці помчали виконувати команди. Містер Дарсіно розпакував магічні причандали і пішов бродити серед витвору Чудесників, періодично щось записуючи в блокнот. Піт наморщився: вони втрачають швидкість, переходять до оборони, а при поточному співвідношенні сил це — шлях до поразки.
Капітан Клямський пильно слідкував за зімлілими бранцями (зрозуміти живі вони, чи ні, Піту не вдалося). Майстер Дан діловито копався в майні Чудесників і інспектував кишені. Час тягнувся, як патока, за вікнами світало — найдовший день року вступав у свої права. Залишки алхімічних засобів давали про себе знати — Піта незборно хилило в сон. Він перебрався поближче до віконця (де повітря чистіше), прилаштувався на підвіконнику, кліпнув і здригнувся — крізь мутне скло виднівся сірий борт критої вантажівки.
— Фургон повернувся!
Чому ж нема сигналу тривоги? Дурне питання — прибирати вартових уміють не лише бійці «нагляду».
— Засікли… — прошипів Клямський.
— Тим краще, — посміхнувся майстер Дан, — я не маю настрою ганятися за ними по всьому місту.
— Заручники.
— Він не ризикне використати пацанів — вони непередбачувані. Хіба у вигляді тушок.
Піт спробував уявити, як він би обставив сцену з непритомними заручниками (важить-то кожен кілограм по сорок). Хоч одне добре в чорних — ні до чого вони непридатні!
— Пограємося! — оскалився майстер Дан, роблячи перший крок до дверей.
І тут шпигун зрозумів, що зараз прийме участь в двобої бойових магів. Ех, треба було валити, поки був шанс! Ну, який з нього герой? Піт — паяц, брехун, спритник. Містер Дарсіно присів у коточок, міцно замружився і закрив голову руками — білі погано переносять чорну ворожбу.
«А може, не варто? Поки ми всередині, вони не нападуть — не ризикнуть пошкодити власну магію. Дочекаємося підмоги…»
Беззвучний удар виніс ворота цеху назовні. «Наглядівці» з арбалетами вишикувалися клином за спиною мага. Піт зітхнув і зайняв місце втраченого бійця. Велике господарське подвір’я між цехами було ідеальною пасткою (навколо штабелі ящиків, дахи, арки паропроводів, ховайся — не хочу) і чорного вар’ята несло просто туди. З передсвітанкових тіней виступила фігура в довгому плащі з ледь помітно відблискуючим символом «нагляду».
«Вляпалися-таки, ненаша сила!»