Чому ніхто не думає, що ця фраза працює в обидва боки?
— Таким, як ти, легко казати, — гмикнув я. — Вас це не торкнеться.
Йоган збентежився і заткався. Отож. Все почалося зі того, що вбивали чорних, а до миру тепер закликають білі. Не дивно, що наші позиції розходяться. І взагалі, з точки зору чорного, репутація Чудесників означала лише одне — цей світ під Місяцем для нас з ними затісний.
Я взявся дотошно штудіювати матеріали початої справи (майбутніх жертв треба знати на лице!) Слідство обіцяло тягнутися, тягнутися і тягнутися, напряму на ешафот пропустили лише шістьох магів, які встигли відмітитися в забороненій ворожбі (цим було вже не викрутитися). І тут же зграя активістів почала голосно і сміливо верещати про «варварський вирок». Чомусь, коли на вогонь відправляють чорних, це вважається нічо так, нормальним.
В такій обстановці ефектним жестом виглядало інтерв’ю містера Міхельсона, який незворушно перелічив недавні провали і успіхи сектантів, після чого голосив Чудесників надмірно ідеологізованою бандою здирників. Я згадав, що Міхельсон — мій найголовніший бос і негайно запишався. Приємно служити в конторі, яка ні перед ким не гне спину!
Настрій псувало лише тихе нашіптування, яке я списував на уривки особи Мессіни Фаулер. Чудесники, вони ж організація, така як НЗАМПІС, так же? А чи довго я протягну, якщо задумаю кинути виклик «нагляду»? Все залежить вид того, скільки разів вони готові спробувати. Білі дуже послідовні і виключно дотошні (неприємна властивість для особистого ворога). Чи не станеться так, що страшна помста буде не з мого боку, а в мій бік?
Хоча…, довго такі думки в голові у чорного не трималися.
VII. Прикладна магія
Найдивовижніша властивість людини — здатність вчитися. Завдяки їй навіть найвіртуозніший повтор тої самої дії зовсім не гарантує успіху.
Уявіть собі хату серед кам’янистих пагорбів. Місцевість, в якій життя несміливо тулиться до самого дна долин, наче ховаючись від поглядів з гірського хребта, що сірою хвилею підіймається на небокраї (з іншого боку, якщо знати, що там мешкає під тими горами, не гріх і сховатися). Перші промені сонця золотять далекі вершини, і блакитний передранковий присмерк наповнюється теплими лініями. Над світом нависає благоговійна тиша. Природа вишукано прекрасна, як картинка зі світу Мессіни Фаулер за секунду до того, як хтось намацає на рамі кнопку «пуск».
А потім настає шоста година ранку, прокидається Полак і виясняє, що кіт на ім’я Бандит знову насцяв йому в капці. І світ наповнюється гнівними зойками колишнього директора «Біокіну», який гучністю компенсує невміння правильно лаятися. Потім він шукає кота, потім віник і знову кота. На той час піднімаються Йоган і Чвертка, які починають по черзі то сварити, що заспокоювати страждальця.
День уже відбувся.
Я не спішу вилазити з-під ковдри. Мої капці в безпеці, і навіть шум, піднятий навколо блохастого шкідника, долітає до спальні добряче приглушено. Інакше для чого тоді потрібна чорна магія? Знали б суворі викладачі, на що я буду розтрачати високе ремесло! До того моменту, коли Полак заспокоїться і почне готувати сніданок, залишається чверть години, які можна потратити на філософські роздуми.
Наприклад про те, що сите життя і слабкість конкурентів діють на чорних магів розслабляючи.
Колись я був гордим, бадьорим і голодним, ішов до своєї мрії, сам і без копійки в кишені підкоряв Редстонський університет, за жалюгідну сотню крон ганяв нежитів з фермерських стаєнь… Тапер в зачарованій шухляді мого бюро лежав диплом (подвійний — алхіміка і мага), посади у мене теж були дві (штатна і позаштатна), а «дім повішеника» місцеві встигли переіменувати в «садибу Тангора». Добре!
Вороги у мене теж були не якісь-там-собі, а Чудесники — злобні сектанти з комплексом на чорну магію (пересічний білий від такої новини сам вдушився би). І хрін толку? Життєвий тонус це мені ніяк не піднімало. Скільки раз я обіцяв сам собі сотворити периметр дальнього виявлення? Задумка шикарна — комбінувати чорні знаки з білими (Йоган божився, що може зробити амулет, який розпізнає емоційний стан людини), але далі обіцянок собі справа не пішла — ліньки. Ходити треба, місця вибирати, заготовки обробляти, зачаровувати… Да ну їх до Шереха! До речі, присутність у моїй голові цього людожерського страховидла теж перестало викликати протест. Бувають же у людей глюки! Мій, принаймні, справжній. Навіть записи в щоденнику я навчився ігнорувати.