Можна скільки завгодно твердити собі, що світ сповнений злих сектантів, що надія на спокій марна, а спати на бомбі спокійніше, ніж жити без бомби. Але коли вечорами тебе чекає велика затишна господа, на кухні хтось звично возиться, а коридорами, як невпокоєний дух, блукає замислений білий маг, відчуття реальності притупляється. Буття, так би мовити, перемагає свідомість. Виникає протиприродне бажання припинити суєту, погрітися на сонечку (благо, літо і ні хмаринки), а може, навіть, написати вірша.
Все, гримлять посудом, зараз будуть омлет смажити. Пора вставати.
Глава 21
В Суессоні я освоївся, можна сказати — проріс корінням. Від того, щоб остаточно не перетворитися на кабачок мене утримувала лише думка про скарби мешканців Кейптауера: якщо потривожений в підгірній фортеці голем — їх робота, то піднявши зомбі тих часів я зможу взнати таке, таке… Далі моя фантазія відказувала. А те, що спрямувати свої питання предкам чиновників змусила тінь всесвітньої катастрофи, так це специфіка жанру. Ну, не люблять живі люди турбувати мертвих!
Було в мого нетерпіння і друге дно — мої попередники на ниві задоволення державної цікавості. Допустім, виру з братства Салема я струсив, але то була відплата за замах на мене. А як бути з діточками, яких вони закатрупили в своїх ритуалах? За сиріток-то заступитися нема кому! Якщо продемонструвати босам, як працює справжній майстер, марнота доморощених некромантів-любителів стане очевидною навіть для тупого бюрократа, а патологічне намагання економити бюджетні засоби — спільна риса всіх чиновників. Я так вважаю, що фінансування салемських братчиків держава зможе сильно скоротити. От це і є справжня чорномагічна помста! З торбами пущу, а сам залишуся ні при чому. Добре!
Заради такого можна і попрацювати.
Навчений гірким досвідом, я з граничною ретельністю обдумав умови нового контракту (краще пізно, ніж ніколи!). Там повинно було бути все: і про строки, і про транспорт, і про те, що місце проведення ритуалу не може знаходитися в короля в дупі. Природньо, вимагалася гідна оплата, і проблеми з Квайфером вони повинні врегулювати без мене (раптом фонд Роланда вимагатиме компенсацію за прогул?). Але, коли з НЗАМПІС приїхав чиновник з текстом домовленості, виявилося, що всі мої побажання враховані там найкращим чином. Навіть трохи образливо було.
Треба було терміново придумати ще щось.
— І лабораторію вищого захисту на дванадцять годин.
— ???
— Люблю, знаєте, порозважатися, як є час.
А розважався я з големом, і для ворожби над такою небезпечною штукою стодола, захищена парою печатей, анітрохи не годилася.
Дорогоцінна здобич досі чекала свого часу в зачарованих банках. Не могло бути й мови, щоб відтворити непереможну машину смерті: майстерність древніх лежала поза межами мого розуміння. Але залишалося ще готових кілограмів тридцять готової псевдоплоті, успішно заниканих від Райка (решту довелося здати в НЗАМПІС, хоч і не без скандалу). З цим матеріалом я міг возитися до посиніння.
Дивна розсипчаста субстанція була несхожа на жодну відому мені речовину. Перши сюрпризом стало те, що найдрібніші базові елементи конструкту були абсолютно однаковими (тут мимоволі згадуються піщані гниди, лише рівень складності інший). Причому поєднувалися вони в структури, які максимально відрізнялися одне від другого за властивостями і функціями, від гострих як бритва лез до тягучих еластичних шнурів. І це ще не кажучи про те, що шедевральний агрегат умів поглинати прокляття і розшукувати жертв на відстані! При більш детальному вивченні, в управляючих контурах голема знайшлися особливі ритми, чимось схожі на некромантичні плетіння (конкретно — символи пізнання і логіки), і я негайно розродився теорією, яку обізвав «сублімацією ґлузду».
Ідея була в тому, що всяку складну поведінку можна розкласти на обмежену кількість простих дій, а потім розпихати ці дії по окремих піщинках і комбінувати між собою. Ну хіба я не геній? Щоби створити власного конструкта, мені залишалося спланувати його поведінку на манір пучка коренів, які розгалужувалися в оформлену структуру, що належним чином реагувала б на команди. Від розуміння об’єму необхідних розумових зусиль мене почало млоїти (жоден чорний не зголоситься на таке добровільно), і я трохи змухлював — вивів схему емпірично, зі спостережень за живими об’єктами. Хоча, в принципі, не факт, що творці голема не вчинили так само.
В діло пішли найжалюгідніші з сущих — дім повішеника заполонили відновлені таргани, мухи і павуки. Сюрпризом стало те, що воскреслі комахи майже нічим не відрізнялися від живих: вони були надто примітивними і не розуміли, що вмерли. Я навіть личинок від мертвих мух отримав! Не знаю, чи займався хоч хтось з некромантів хоч чимось подібним