Улюблений вчитель сяяв від задоволення.
— Ну от, а ти боявся! — Алкоголю в буфеті не продавали, але в Сатала була з собою баклажка коньяку. — Тепер старий пень заречеться зі мною сперечатися.
Що і треба було доказати.
— Сер, я розумію — Аксель, але ви-то!
— А що я? — знизав плечима Сатал. — Координатор тепер Ларкес, а я — скромний шеф департаменту практичної магії. Проводжу засвідчення, видаю ліцензії, ніяких каральних функцій. Хоча, — тут він зміряв Макса оцінюючим поглядом, — можливо, скоро мій департамент трохи підніметься!
Як кажуть, предки помагай. Я, здається, доступно проговорив, яким об’ємом оперативних проклять треба володіти, щоби провернути таке саме. Правда, залишалися ще зомбі-жуки — освоїти їх створення набагато простіше. Та і Шерех з ними! Хай роблять, що хочуть. Головне, щоби Аксель від мене відчепився.
— Ви чули? Яка гидота! Привести в Драйден-холл виплодок самої Пітьми. Я тепер більше ніколи не зможу там з’явитися!
— Навпаки, мій друже, все дуже вдало і своєчасно. Чутки неуникно просочаться в пресу, і, коли все станеться, влада не зможе заперечувати свою вину. У них надовго зникне бажання гратися з кістяками!
— З цієї точки зору…. Так, ви праві, Вчителю.
Глава 25
Більше на симпозіум я носа не показував, з мовчазної згоди його організаторів. Казали, що репортери біля парадного ходу хіба що хороводом не ходили, а двох якихось кур’єрів на мотоциклах натуральним чином взяли в полон. Предки помагай! Персонал готелю, проінформований про можливі наслідки, свято беріг мої таємниці (думки про те, що можна кинути виклик некроманту, у них просто не виникало). Весь той час, який в результаті вивільнився, я потратив на освоєння нових територій.
Першим ділом відвідав старе місто. Щоби туди потрапити, зробив гак через передмістя: на мості в околицях ділового центру можна було застрягнути навіть на мотоциклі (чим займається в місті весь цей народ?). Колишня столиця Інгерніки займала середніх розмірів міський квартал з вузькими щілинами вулиць, якими навіть візочок протарабанити — ціла історія. На периферії височіли колишні заміські особняки шляхти, все інше було забудовано більш-менш сучасними спорудами в стилі «під старовину». Напевне, всі фінкаунські білі зібралися саме тут — такої концентрації цілителів, учителів і діячів мистецтв на квадратний метр не було навіть в Хо-Каргу. Кожен другий будинок був або школою, або клінікою, або музеєм.
Розповідали, що деякі диваки приїжджають у Фінкаун з різних кінців Інгерніки, щоби долучитися до благородної старовини. Особисто мене місто предків не вразило — не було в ньому новизни. Ну — машини, ну — народ, так це не чудо. Старі будівлі з якогось моменту стали здаватися одноманітними (а звідки, на вашу думку, архітектори Хо-Карга надихалися?), а колишня інквізиторська резиденція не йшла ні в яке порівняння з руїнами, які я бачив на Острові Короля. Скучно, панове! Я відвідав будинок, в якому пройшли мої перші роки, але в душі нічого не ворухнулося. Відвідав фамільний цвинтар, але спорідненості з гробницями з чорного мармуру не відчув. Часом мені здавалося, що на мене дивляться з натовпу, то здивовано, то злякано, але і це мене не зачіпало. Не можна двічі зайти в одну і ту саму ріку. Щось остаточно перервалося в череді поколінь, і тепер нерідний краухардський дядько був мені ближчим за потенційно живих родичів. Звичайно, файно би було знайти татові гроші, але, враховуючи інфляцію, я зараз заробляв десь приблизно стільки само.
Набагато більш захоплюючим був процес зачарування голема — каскад заклять, які я творив майже на межі свої можливостей. Вихідні компоненти я абсолютно спокійно зберігав у лабораторії: вони виглядали як пляшки з брудним піском, і ніхто зі злодійкуватих від природи чорних магів не виказував до них ніякої цікавості. Вони просто не розуміли, на що ось-ось перетвориться звичайна пилюка! «Розумний пісок» поступово позбавлявся шкідливих звичок і набував корисних. У ставленні Шереха до мене часом проглядало щось на кшталт благоговіння: на його пам’яті я перший пустив непереможну машину смерті на вторсировину.
Проведення некромантичного ритуалу регулярно відкладалося: запрошені на нього чарівники в Фінкауні так і не з’явилися, наплювавши на контракти (чому я так не можу?). Замість того, щоби відмінити провальних захід, організатори спішно підшуковували бувалим дідкам заміну. Каюся, я якось не подумав про те, чому цього не робили минулого разу і чому така кількість чорних магів раптом знялася з місця. Мені просто не приходило в голову оцінювати вчинки старших на предмет раціональності, а присутність Сатала відбивала бажання собачитися. Так, чорні маги войовничі і волелюбні, але наїждженою колією котяться за милу душу!