На обличчі старого мага відбилося збентеження.
— Звикай! Новий час — нові методи. Штурмувати будівлю ми будемо, але вручну. Підрозділи з костюмами вищого захисту вже в дорозі.
— Пара бійців проблеми не вирішить….
— Два десятки. — Здавалося, Саталові почала набридати ця розмова. — Пан Ларкес розпорядився озброїти таким чином два підрозділи штурмовиків і розмістити їх на відстані не більше доби шляху від крупних міст. На жаль, комплект для фінкаунської групи ще не готовий, але команда з Дрейзела вже їде. Я чекаю їх сьогодні ввечері, а до того часу ми будемо взірцем миролюбства і згоди. Зрозуміло?
— Можуть не встигнути, — незадоволено буркнув Аксель (жоден чорний маг вголос не визнає, що його пересперечали).
— Значить, запізняться.
Сатал дав зрозуміти, що дискусію завершено.
Про те, що ситуація увійшла в стадію конфронтації я визнав від Шереха — останнім часом ми з ним жили душа в душу (гріх-то який!). Нежить, очевидно, непомітно підглядав за Саталом, а потім зливав інформацію мені.
От і чудово! Я порозпихав у кишені амулети, аерозолі, порошкову отруту, закинув на плече торбу з новою версією голема і пішов мститися. Мені навіть іти далеко не треба було: перебрався через колію (без мотоцикла воно набагато простіше) і почалапав пішки пару кварталів майже по прямій. Очевидно, зомбі збиралися випускати неподалік від житла некроманта.
Фінкаунські жандарми спрацювали оперативно: місце дії було щільно оточене. Я готувався скандалити і потрясати своїм посвідченням, але суворі полісмени зиркнули на мене незадоволено і пропустили без зайвих слив. Складалося враження, що ідіотський вигляд — щось на кшталт пропуску в партер. Тихою сапою я просочився попри жандармів, які нервово курили в кружку, критих вантажівок, в яких стиха лаялися усунуті від справи чистильники, і влився в розбурхану юрму, яка менше за все нагадувала поліцейський підрозділ.
Тут у мене відпала не лише щелепа, а і майбутній зубний протез. Вбий мене бог! Я думав, що салемські братчики уміють робити цирк, але я не знав, що казав. Це трена було бачити.
Величезна (справді, дуже велика) баня повністю накривала окремий двоповерховий особняк, оточений поважно постриженими зеленими насадженнями (лінія знаків ішла вздовж огорожі). Дуже схоже на новорічну кульку з хаткою, якщо не задумуватися, скільки сил потрібно вкласти в таку штуку. Будинок виявився сліпим: всі вікна зашторені, ні вогника, ні тіні. А навколо….
Група розхристаних білих сканувала лозунги, найактивніший з них видряпався на ліхтарний стовп і розгойдувався на кшталт шимпанзе. Поряд давали одне одному інтерв’ю якісь колоритні персонажі в капелюхах-котелках і з паличками. На паралельній вулиці проводили натуральний молебен (добре, якщо без жертвоприношень). Єдиною ознакою активності НЗАМПІС були встановлені на високих триногах амулети-рефлектори цілком армійського вигляду (до смертного прокляття вони приготувалися, чи що?). Приголомшені активністю мас, жандарми тулилися до фургонів цілителів, а лікарі споглядали весь цей безлад з цинічними посмішками коновалів — «і цих також вилікуємо». На появу ще одного персонажа уваги ніхто не звернув.
Я несміливо пропхався до огорожі особняка. Все-таки люди не до кінця подуріли: ніхто не наближався до сповненого низьким гулом марева ближче, ніж на чотири метри. Два активісти зосереджено розписували брук незрозумілими піктограмами, про значення яких я питатися не ризикнув (завжди остерігався психів). Чудесники ніяк не реагували на ситуацію, і, можливо, це була для них найкраща тактика.
Хаос був настільки ідеальним, що просто не міг утворитися випадково. Не знаю, що задумало керівництво, але мені краще влаштувати свою помсту до того, як вони цим займуться. З чого б почати? Периметр видавався абсолютно непроникним, причому, його абсолютно точно укріпили якимось сортом біломагічних плетінь, так що звичайний зомбі в ньому би просто спікся. Чорні не можуть сприймати енергію білого Джерела безпосередньо, але, видно, надлишок мешканців щось повернув у моїй голові, тому що я чітко відчував тріскучий жар, яким пашіла чарівна завіса, а на межі зору розрізняв знаки, що висіли в дригкому мареві.
М-гм, черепиця паде з даху. Питається, чого ж мені в цілителів-то не сиділося?
Постійна присутність чорного Джерела обдавала мене сполохами низьких емоцій. Сутність небіжчика вкидувала у свідомість неправдиві образи і уривки ситуацій, які абсолютно не були зв’язані з реальністю, але на довгі секунди відволікали від рішення поточних задач. Що я можу в такому стані? Дурне питання. Все! Починаючи від отруєння винних найекзотичнішими способами і закінчуючи магічною диверсією за допомогою дядькових намистин (якраз на таких випадок і заправлених). В кінці кінців, я-то за заручників не відповідаю! І судити мене не встигнуть, якщо вже на те пішло. Але це все не комільфо, примітивно панове, скучно. Моє вражене самолюбство вимагало розмахнутися ширше. Вороги повинні бути знищені морально, розчавлені чимось, недоступним їх розумінню. Руки самі по собі потягнулися до торбини з големоімітаторами. Ух, зараз розійдуся!