— Мені не вистачає Дерика.
— Так, знайти заміну такому ліквідаторові буде нелегко. Ряди його групи недавно ще більше порідшали…
Маг скористався тим, що виразу його обличчя опонент не бачить — лише білий може зрозуміти, наскільки необхідним може бути вдумливий співрозмовник, особливо, такий, якого ти знаєш більше двадцяти років. Напевне, ця жертва спільній справі виявилася надто великою…
Але чи зможе ця дівчинка стати гідною заміною?
Великий Посвячений ордена Небесних Лицарів примружив очі, намагаючись розібратися недоступного простим смертним світла. Блідо-бузкове марево, яке біля потилиці концентрувалося аж до насиченого фіолетового, вказувало на гострий розум, але замість очікуваного в холодних логіків спокою ефірне тіло чудернацькими каскадами пронизували спалахи емоцій, серед яких не було жодної низької. В глибинних шарах свідомості бродила тінь сумніву або таємниці, підсвічена зсередини золотистим вогнем віри. Щасливим буде той, хто отримає такого соратника!
А може, це знак? Саме тепер, коли світом знову ходить тінь проклятого Роланда.
— Знайти заміну Дерику важко, але необхідно, — скинув з себе миттєву замисленість патріарх. — Молодого некроманта треба позбавитися.
— Чи варто напружуватися? — засумнівався співрозмовник. — Після отриманих травм він навряд чи візьметься а старе.
Посвячений Хаіно відвернувся від вікна. Йому вже давно не доводилося розтлумачувати помічникам настільки очевидні речі.
— Цей чаклун здійснив неможливе. Розумієте? Не просто те, що ніхто перед ним не робив, а те, що навіть теоретично вважалося таким, що реалізувати не вийде. Повірте, я знаю, про що кажу. Таких унікумів треба душити до того, як вони наберуть силу. Вистачить з нас одного Роланда-губителя!
Новий помічник патріарха швидко закивав. Цього метр Хаіно також не любив. Дерик ніколи не плазував і не піддавав сумнівам його висновки, а якщо задавав питання, то лише для того, щоби краще зрозуміти. Де тепер знайти такого слугу?
Воістину, важко Господь випробовує нашу віру!
Глава 29
Зима в Суессоні видалася сухою і холодною. Закам’яніла земля шурхотіла під колесами, подих моментально перетворювався на іній, а промерзлий бур’ян печально стовбурчився вздовж дороги. Я старанно виконував обов’язки державного алхіміка і потихеньку набирав вагу (що було не зайвим: після повернення з затягнутого відрядження Чвертка мене навіть не одразу впізнав). Підлеглі Райка, зробивши спробу відновити знайомство, від мого виду виконали фігуру «еге» і більше не з’являлися. Тихе життя провінційного мага.
Добре.
НЗАМПІС розірвав мій контракт, зімітувавши, так би мовити, добру волю. В зв’язку з цим компенсація, виплачена за події в Фінкауні, була майже символічною. Прокляті рабовласники, можна подумати, що я в них свободу викупити хотів! Скориставшись тим, що у мене не було настрою лаятися, обібрали до нитки. На що лише не підеш заради того, щоби не бачити нахабної пики улюбленого вчителя.
Думаєте, так все і закінчилося? Ні фіга подібного! Без мене контора пропрацювала рівно півроку, а в березні через найнепролазнішу грязюку до будинку повішеника прорвалися дві армійських вантажівки (для того, щоби розгледіти, які написи ховала під собою жирна суесонська глина, їх довелося би втопити в ставку цілком). Те, що хтось їде, я, природньо, знав, але особливої цікавості не відчував — хіба мало на світі психів. З дому мене виманив басовитий вимогливий гудок — перша вантажівка стояла, тицьнувшись бампером в ворота садиби. З кабіни звісився чолов’яга в польовій армійській формі і роздивлявся несподівану перешкоду.
Я навіть з ґанку не зійшов. Хай хоч оббібікаються! До цеї публіки на відстань файєрбола підходити не можна — моментально впряжуть. Нічого, пошумлять і поїдуть.
З кузова першої вантажівки вискочили двоє здоровил, махом перестрибнувши паркан і взявшись діловито скидувати з воріт засуви.
І ось тут раптом відновлення моєї особи сталося до кінця — від обурення мене мало шляк не трафив.
— А ну, назад! Повертай назад! Вимітайтеся звідси!!!
Думаєте, мене хоч хтось послухав? Вантажівки вже заїхали на подвір’я. Високі бійці почали витягувати з кузова першої вантажівки довгий важкий ящих з чимось, що глухо постукувало всередині, а з кабіни другого вискочив знайомий мені ще з Хо-Каргу клерк Деніс і заметушився.
— Рахую до трьох і починаю бити!
— Але, майстре Тангор…