— Ніяких!
Деніс сплеснув долонями:
— Все ж пропадає!!!
Бійці відкрили кришку ящика.
Дійсно, пропадає. До міцної дерев’яної рами було прикручене вже знайоме мені тіло. Виглядав зомбі хріново: шкіра висохла і розтріскалася, очі впали, та і колір… В магічному плані його життєві меридіани виглядали як поторочені мотузки, видно, нікому з доступних в «нагляді» магів не вистачало сил обновити їх цілковито (ось чому я нікому не залишаю Макса надовго).
— Що це?
От лише Йогана тут не вистачало.
— Зомбі! — з похмурою прямотою оголосив я, насолоджуючись секундною розгубленістю прибульців. — Людський.
Білий бочком підкрався до ящика і з хворобливою цікавістю зазирнув досередини.
— А… з ним все в порядку?
Дивне запитання. Особливо, стосовно мерця.
— Ні. А ну, відвернися.
Йоган слухняно закрив очі і обхопив голову руками: закриватися від чорної магії він навчився добре.
Я скрипнув зубами і пройшовся по реанімуючих закляттях, повертаючи їм первісний вигляд.
— Тепер в порядку.
Зомбі несподівано обм’як в ящику. Я зрозумів природу тих дивних поштовхів — мертвяк бився в конвульсіях. Треба ж, небіжчика, і того довели…
— А тепер — геть!
Я готувався до того, що тепер доведеться гнати їх в шию по одному, але тут Деніс завдав підлого удару — став апелювати до білого мага.
— Розумієте, зомбі — це був змушений захід. Майстер Тангор постраждав в результаті диверсії, і ворожу енергію потрібно було кудись діти. Самі підтримувати цю істоту ми не в стані. Залишається — спалити.
Йогана пересмикнуло.
— Томасе, але ж воно мислить!!!
— Ти звідки знаєш?
— Я бачу!
Тьху! Випало ж йому вилізти зі своєї лабораторії саме зараз. Я-то думав, що нежиті викликають у білих непереборний жах. З іншого боку, до Макса Йоган швидко звик, а Чарак не раз натякав, що зомбі — своєрідні трансмайстри. Тепер, якщо на його очах я приречу мертвяка на… гм… смерть, то ми полаємося, і мої чудові плани стосовно рудних бактерій підуть псу під хвіст.
— Це ж зомбі! Чудовисько! — пробував я нарозумити Йогана.
— В ньому є душа! — вперся білий.
Не знаю вже, що він там розгледів в гнилому трупі, — не сильний я в білій магії.
— Ми заплатимо, — вставив свої дві копійки Деніс.
— Скільки? — не втримався я.
Зійшлися на подвійній ціні. Чую, пошкодую я про свою доброту, сильно пошкодую! Що найпротивніше: зі слів Деніса, небіжчик нічого про своє минуле життя не пам’ятав (або робив вигляд, що не пам’ятає). Мабуть, наші з Шерехом зусилля таки завдали пробудженій свідомості якоїсь шкоди. На мій погляд, спроба його збереги була продиктована виключно дрібничковістю — начальство не хотіло втрачати таку дивовижу.
Закривати мертвяка в стодолі видалося мені безглуздим — все одно Йоган туди залізе. Хай краще новий мешканець буде перед очима.
— Ти мене розумієш?
«Так.»
— Бешкетувати будеш?
«Ні.»
— Розв’язуйте!
І стало нас — ті ж самі плюс зомбі.
Відновлення особи у чорного має свої недоліки. З одного боку, приємно знати, що я — це знову я. З іншого боку, оглядаєшся навколо, і тут же тягне на філософію, меланхолію і демагогію.
От цікаво, що б сказав дядько Ґордон, якби взнав, що я тут натворив? Прокляв би, натурально. Навіщо йому серед ріднí такі збоченці?
Судіть самі: нормальний чорний маг живе на самоті, трепетно ставиться до свого суспільного статусу і викликає у оточення боязливу повагу. Я, ледве встиг придбати власний дім, одразу ж заселив його напівзнайомими компаньйонами. Мені навіть подобалося, що за стінкою хтось постійно ходить, міняє горнятка на кухні і залишає в ванній свою туалетну воду (не знаю чия, але запах був приємний). Правильний чорний вибудував би жорстку ієрархію на зразок армійського коледжу з собою на чолі, а я задовільнявся тим, що мене не чіпають без необхідності. Думка кого-небудь за межами дому мене не цікавила взагалі: все одно, кращого алхіміка нема на три дні дороги навколо в будь-якому напрямку, навіть якщо враховувати Чвертку.
А стосунки з владою? Я регулярно з лайкою виганяв з дому полковника очистки! Що, правда, не перешкоджало йому раз за разом повертатися назад (абсолютно безсоромний тип, до того ж, шлунково незадоволений). В моїй «справі» застрягла печать «співробітник НЗАМПІС», а шеф суесонського нагляду при зустрічі ввічливо цікавився моїм здоров’ям. Напевно, турбувався, що йому робити з моїми зомбі, якщо я гикнуся. Дві штуки немертвих — це вам не дощик влітку.
Ну і, нарешті, правильні чорні не подобаються правильним білим. Хоча тут джерело патології ще треба було уточнити. Раптом, це з Йоганом щось не так? Взяти, наприклад, цю його нав’язливу ідею покровительствувати зомбі, особливо останньому, людському, з легкої руки білого прозваного містером Флапом. Небіжчик, звичайно, вийшов якісним, але без моєї підтримки швиденько би деградував до шматка м’яса без мізків, і пішов би округом заколот, рев, шум, тріск і скрип.