Йоган вдався до останньої спроби противитися:
— Що ви збираєтеся робити?
Посмішка чаклуна набула маніакального вигляду:
— З тобою — нічого.
Глава 32
Серед обивательських думок на тему магії (які не мають нічого спільного зі строгою теорією Сили) є декілька стійких міфів, але лише один з них з однаковим ентузіазмом обговорюють і маститі професори, і випускники початкової школи. Я маю на увазі легенду про Світову Вісь. Це така квінтесенція пустих мрій. Згідно найбільш канонічної версії, Світова Вісь — місце, яке дарує людям необмежену магічну силу, гіпотетична точка, знаходячись в якій, будь-яка людина може сягнути можливостей Бога.
Як її лише не шукали! За векторами дії стандартних заклять, вираховуючи річну прецесію зірок, розшифровуючи вірші древніх пророків, дерев’яними рамками і спостереженням за коливаннями статистичної імовірності (кості кидаючи, якщо без заумствування). А спитайся ти будь-якого мрійника, чи хоче він стати типовим білим (постійно страждаючим йолопом) чи типовим чорним (безсердечною сволотою, яку терплять зі співчуття), і далеко не всякий зможе чітко відповісти. Люди слухають казки про чарівників незрозумілої орієнтації, з костурами і в гостроверхих ковпаках, а потім починають мріяти про горщик, повний каші, або про золоту гуску. Так і народжується великий Міф про можливості кожному здобути Силу. Це щось споріднене з потягом дитини до сірників або любові сорок до намистин: тобто, небезпечно і ніякої користі. З точки зору практикуючого мага — повний ідіотизм, але прикриття прекрасне. Міс Фіберті заперечувати не стала. Цікаво, що вона насправді думає про Світову Вісь?
Мої істинні цілі були більш приземленими.
Звичайно, я не збирався повторювати подвиг «нагляду», який двадцять років ганяв Чудесників по всій Інгерніці. Треба воно мені як лисому гребінь. Але, якщо міркувати логічно, що такого нового міг сказати Чарак про небезпечні древні амулети, аби НЗАМПІС отак негайно заворушився? Тільки те, що насправді їх не знищили. Варто перехопити артефакти, і Чудесники стрункими колонами попруть в мої гарячі обійми. Справа за малим — піти, взяти…
З іншого боку, якби до цих штуковин було просто добратися, сектанти не стали би викаблучуватися з імітацією ритуалу. І ще — для пошуків чомусь потрібен некромант. Я все ще не вірив, що ритуал на шість підневільних жертв (навіть якщо до них додати дюжину добровільних) може викликати світову катастрофу. Мені треба було більше інформації про Білий Халак, Літургію Світла і тому подібний мотлох. Природньо, не з офіційних джерел (я ще в Фінкауні зрозумів, чого варті всі ці публічні бібліотеки). Результатом моїх роздумів стало те, що ми їхали в Хо-Карг. Якщо Хемаліс не знає пари-трійки букіністів, які спеціалізуються на забороненій літературі з магії, то я прополю справжньому Йоганові всі грядки.
Трансконтинентальний експрес залишав Редстон о другій годині дня. Від мене вимагалося пройти через заюрмлену площу, ні з ким не погавкавшись, і закритися в купе. Я щільно притискав до грудей свою торбу, ступав слід-в-слід за міс Фіберті і намагався не роззиратися навколо. Хто б знав, як важко тримати морду в такому от розслаблено-дебільному стані! Але міс Фіберті стверджували, що варто мені насупитися, як всяка подібність на білого зникає. Незрозуміло, як я досі не проколовся?
Локомотив уже стояв під парами, вагони потрохи заповнювалися пасажирами. До жаданого притулку залишалося кілька кроків, коли за плечима почулося захоплене верещання:
— Я вас знаю!
Через натовп до нас пробивалося якесь дівчисько в сукенці божевільних кольорів і з дюжиною хвостиків, які стирчали на всі боки (прямо, кактус). От бадилля дурне! Я з сумом почав прикидувати, чим би таким шваркнути енергійну особу, щоби амулети контролю не задеренчали.
— Ви міс Фіберті!
Тьху ти! Моя супутниця аж зарум’янилася від збентеження.
— Так. На жаль, я вас..
— Я — Ненсі! Звичайно, ви мене не пам’ятаєте. Я брала у вас автограф на зустрічі в Ліден-холі!
— Так-так, звичайно.
Вслід за крикливою дівкою з’явився поважний джентльмен з золотим ланцюжком на камізельці.
— Дозвольте відрекомендуватися — містер Даккер. Моя донечка просто в захваті від вашої книжки.
— Так, так, так! — гарцювала навколо донечка. — Я знаю, ви подорожуєте, щоби зібрати матеріал для нової книжки. Правда? Правда? Теж про чорних магів?
— Е-е-е… Без сумніву…
Щось мені підказувало, що наступною книжкою міс Фіберті буде: «Жорстоке вбивство в трансконтинентальному експресі».