— А це ваш помічник?
— Племінник. Ми разом їдемо в Хо-Карг. — Міс Фіберті спробувала перехопити ініціативу. — Ви також до столиці?
Ліпше б вона не питалася. Дівуля затараторила, в її довгих швидких фразах калейдоскопом закрутилися незнайомі мені імена, місця і обставини. У когось песики, чи це вона хоче песика? Не песика, а кроликів? І не завести? Ситуацію врятував містер Даккер, очевидно, краще призвичаєний до товариства своєї доньки.
— Сільськогосподарська виставка в Кильємі, — коротко пояснив він.
На щастя для себе, успішний торговець Даккер виявився чоловіком економним і не готовим переплачувати за комфорт вдвічі, тому його донечці довелося відчепитися від міс Фіберті і чапати до себе в економ-клас (знаменита письменниця заледве відітхнула). А от я вирішив не піддаватися жадобі: нас чекали два одномісних люкси, сполучені через внутрішні двері, — дуже зручно, хоч і дорогувато. Справа не в любові до розкошів, просто мене лякала ідея грати роль білого всі двадцять чотири години на добу.
Я гепнувся на диван в чому був і зрозумів, що цього разу для відновлення душевної рівноваги мені доведеться лічити мінімум до ста. За стінкою щось обговорювала з провідником міс Фіберті, на пероні гомоніли пізні пасажири, час стоянки експресу закінчувався. На той момент, як здригнулися зчіпки і стукіт коліс почав зливатися у звичний розмірений ритм, я вже цілком оволодів собою, події на вокзалі стали здаватися кумедною пригодою. Відчуваю, час мені, нарешті, прочитати книжку про самого себе. Раптом, це комедія?
Моя компаньйонка постукала у двері, що розділяли наші купе.
— Я збираюся у вагон-ресторан. Замовити тобі щось?
Для білого було б нормально просидіти всю поїздку за закритими дверима, але я не мав наміру настільки вживатися в образ. Навіщо? Через три дні ми зійдемо в столиці, а експрес покотиться далі, і ніхто не встигне мене запазити.
— Ні, я з тобою.
Хто ж знав, що містер Даккер береже шлунок і надає перевагу вечерям в ресторані для першого класу? Я-то думав, вони так і будуть до самого Кильєма канапками перебиватися.
— І-і-і!!! Міс Фіберті!
Напевно, її мама — циркулярна пила. У мене від таких звуків пальці сверблять і файєрбол в руку проситься. За яких тридцять секунд донечка Ненсі просвітила всіх присутніх (включно з офіціантами і кухарями), який геній словесності їде з ними поряд. Серед жуючих виявилося мінімум п’ятеро, знайомих з предметом і готових підтримати тост. Абсолютно даремно: дівуля, отримавши чергову дозу натхнення, почала віщати про тонкі алегорії і життєвість персонажів. А деякі ж сюди їсти прийшли.
Я втупився поглядом в тарілку і зосередився на руханні щелепами (не забувати про свою личину!). Татечко Даккер вчинив точно так само. Очевидно, йому було плювати, яке враження його донька справляє на інших, поки вона лишає в спокої його. Міс Фіберті намагалася придумати спосіб ввічливо заткнути пискляву дурепу, але поки що безрезультатно.
Через пару хвилин проблему усвідомили всі.
Найбільш слабонервні поступово розраховувалися і залишали столики. Більш стійкі відверталися, ховаючи посмішки, а позбавленим почуття гумору залишалося лише сердито сопіти. Потім сонечко Ненсі перейшла до переказу сюжету…
Першим не витримав сивий чоловік, який сидів до нас спиною.
— Ну, вистачить! — Він голосно плеснув долонею по столі. — Я сюди прийшов не для того, щоби вислуховувати нісенітниці. Ви, дитинко, занадто молоді, щоби оцінити правдоподібність прочитаних вами історій. Смію вас запевнити, що захопленість тут недоречна: походеньки бойового мага, який допомагає людям, не тягнуть навіть на анекдот. Чорні і альтруїзм несумісні!
Справедливо, але образливо. Я розумію — дівка дурна, але навіщо магів зачіпати? Брови самі по собі поповзли до перенісся, і міс Фіберті копнула мене під столом. І не нагрубиш же нікому — не можна виходити з образу.
— Ну, чому ж, — заперечила прославлена письменниця, розуміючи, що говорить за двох, і від її красномовності залежить, чи не захочу я теж… висловитися. А мені було що сказати! — Гроші — універсальний стимул. Багато бойових магів готові ризикувати життям за певну винагороду.
Тут погляди звернулися до армійського експерта. Даремно вони так. Чорний відчув тиск і непомітно підібрався. А він же не зовсім тверезий, значить, справи цілком можуть закінчитися мордобоєм.
— На відміну від вас, дамочко, я спілкувався з цими магами! — не міг вгамуватися сивий пан, але за те, що він перекричав донечку Ненсі, я готовий був вибачити йому буквально все. — Витягнути їх кудись вночі, під дощем, можна лише під страхом смерті! Знайдеться тисяча і одна причина, чому погана погода заважає чарам. Причому, їхати за ними вам доведеться особисто, а з будь-якою проблемою вони будуть розбиратися не менше, ніж вп’ятьох.